Середа, 7 травня 1884

Я отримую з Дюссельдорфа прохання вигравірувати й опублікувати мою картину, а також інші мої картини, якщо вважатиму це за доречне.
Це втішно. Але я, знаєте, не вірю, що це сталося.
Загалом, так, це успіх, мене запевняють, торік цього не казали, торік був невеличкий мистецький успіх із пастеллю, але цього року...
Тільки це не удар блискавки; ні, і якщо сьогодні ввечері мене оголосять у якомусь салоні, ніякого пожвавлення не буде, хіба що той салон повний художників. Щоб... якийсь... успіх сягнув мого серця й зробив мене щасливою, потрібно саме цього.
Так, треба, щоб при оголошенні мого імені розмови вщухали й усі голови оберталися.
Від відкриття Салону нема жодної газети, що не писала б про мою картину, так, але це ще не те!
Сьогодні зранку вийшла передовиця Етенсель: світські дами-художниці. Це дуже шикарно. Я йду одразу після Клер, і мені відведено стільки ж рядків, як і їй. Я — Ґрез, я білявка з вольовим чолом істоти, з якої вийде хтось значний, у мене глибокі очі. Я дуже елегантна, маю талант і творю добрий реалізм, на кшталт Бастьєна-Лепажа; і це ще не все — у мене усмішка й приваблива грація дитини.
«Ле Спор» теж мене вихваляє. До речі, це я постачала Етенсель більшість відомостей про світських дам-мисткинь. І «Ле Спорові» теж. Але нотатки про себе складала не я. Що ж до Дрюмона («Спор»), то він, можливо, справді так думає [Викреслено: так пише], бо позавчора я отримала листа, де він просить мене прийняти його компліменти — не як світської людини чи людини ввічливої, а як митця — щодо «Мітингу», який безперечно є одним із найкращих творів Салону. Оце так! А я не в захваті. Зовсім ні.