Понеділок, 5 травня 1884

Померти. Це слово легко вимовити й написати.
Але думати, вірити, що скоро помреш? Чи я в це вірю? Ні, але боюся цього.
Нема чого це від себе приховувати. У мене сухоти. Права легеня доволі зруйнована, а ліва ось уже рік як починає потроху руйнуватися. Обидва боки. Зрештою, за іншої статури я була б майже худа. Очевидно, що я повніша за більшість тих шкап, яких називають панночками, але я вже не така, як раніше.
Ще рік тому я була чудова, без жиру й без огрядності. Тепер руки вже не пружні, а вгорі, біля плечей, відчуваєш кістку замість того, щоб бачити плече зовсім округле й гарної форми. Я розглядаю себе щоранку, коли купаюся. Стегна ще гарні, але вже починають проступати м'язи коліна. Ноги добрі, і дивна річ — литка така ж повна, як у Діни, у якої ноги й руки однакової товщини. Словом, я вражена, без вороття.
Але ж, жалюгідне створіння, лікуйся!! Та я лікуюся, і то ґрунтовно. Я припекла собі обидва боки грудей, чотири місяці не зможу носити декольте. І час від часу доведеться повторювати ці припікання, щоб я протрималася. Про одужання й мови нема.
Здається, ніби я малюю все найчорнішими барвами, але ні, це просто правда.
Та окрім припікань є ще стільки всього! Я це роблю. Риб'ячий жир, миш'як, козяче молоко. Мені купили козу. Але... Зрештою, я б іще протягла, але я приречена.
До того ж мене надто багато ятрили. Я від цього вмираю, це логічно, але це жахливо.
А в житті стільки цікавого! Самі лиш книжки!
Мені щойно принесли повного Золя, повного Ренана й кілька томів Тена; «Революцію» Тена я волію над «Революцію» Мішле. Мішле туманний і розпливчастий, і попри всю його упередженість до піднесеного, революція мені миліша після читання Тена, ніж Мішле, хоча Тен, кажуть, прагнув показати її в потворному світлі.
А живопис!
Ось коли хотілося б вірити в доброго Бога, що приходить і все залагоджує!