Субота, 23 лютого 1884

Засіб добрий, але я скористаюся ним лише після того, як надішлю свої твори на Салон, 15 березня.

А до того ж я зневірена; ця школярська витівка вчора мене смішила, а сьогодні викликає сльози.

Маршалова і Клер прибули близько першої, щоб прийняти пані Мадлен Лемер¹, яка приходить подивитися картину. Ця пані — славетна акварелістка й до того ж світська жінка, але свої картини вона продає дуже дорого.

Вона, звісно, наговорила мені втішних речей.

Вона нападалася на стокротки Клер, як Попелен, додавши: «але постать гарна, це головне».

Я напружена, знищена, розлючена. Це, мабуть, тому, що я скоро помру, але все моє життя вертається до мене, від самих початків, у дрібницях, дурні речі, від яких я плачу: я ніколи не бувала на балу, як інші; один бал на рік, випадково, де я опинялася, нікого не знаючи... і це лише два роки тому, коли воно вже не могло мене тішити...

Єдиний справжній бал, у Фіц-Джеймсів, куди я пішла у вечірній сукні, втомлена, хвора, зненацька, у поганому гуморі... потім два благодійні бали в готелі «Континенталь», потім три-чотири вечори у фальшивому світі, костюмований бал у Дальма...

За дев'ять років! І це велика мисткиня шкодує за цим? Далебі, так. Я б, може, туди й не пішла, але не мати змоги туди піти — ось що осоружно!

[Навскоси: Це не зовсім так. Тут є вигадка й уява.] А тепер мої найкращі роки скінчилися, та й — стільки всього...

Тепер є щось інше, ніж бали, — є зібрання, де зустрічаєш усіх, хто мислить, пише, малює, працює, співає, усе, що становить життя розумних людей.

Навіть найбільші філософи й найрозсудливіші не гребують зустрічатися раз на тиждень чи двічі на місяць із людьми, які є цвітом паризького розуму... Я даю ці пояснення, бо не знаю, я скоро помру, я завжди в усьому була нещасна!

Ціною праці я доходжу до того, що кілька осіб... та й то це джерело принижень, бо це геть неправда: коли нас узнали, ми були дуже стримані.

Ти надто нещасний, щоб не сподіватися, що є Бог, який може тебе пожаліти... Та якби цей Бог існував, чи дозволив би він те, що коїться, а я — що я зробила, щоб бути такою бідолашною? Забагато уяви.

Не читання Біблії здатне змусити повірити... Це лише історичний документ, де все, що стосується Бога, дитинне.

Можна вірити лише в Бога... абстрактного, філософського, у велику таємницю — земля, небо, усе, Пан². Але тоді це Бог, який нічого не може для нас. Цього Бога обожнюєш і уявляєш собі, дивлячись на зорі й думаючи про науково-спіритичні питання в дусі Ренана³.

Але Бог, який усе бачить, усім опікується, у якого можна про все попросити... Ось у такого Бога я дуже хотіла б вірити. Та якби він існував, чи дозволив би він?

Що ж до релігійного мотлоху, то це добре для дурнів; якби Христос повернувся, він напевно не впізнав би доктрин, які проповідував, ні в католицтві, ні в... Але ж Христос визнавав Біблію?!

Ось що доводить, що це була лише людина і що треба зважати на її? людяність, на її середовище та її країну...

Хоч який піднесений геній, він мусив зазнавати впливів усього цього; якби він був Богом, він не спирався б на провіщення Письма... Він би...

Ти, дитино моя люба, зараз заднім числом диктуватимеш Христові, як йому поводитися.

Іди спати.