П'ятниця, 22 лютого 1884

Голова Діни, почата вчора, написана, окрім акцентів в очах.

Видається мені надто доброю, отож, певно, вийде дуже погано.

[Замазано: Цей ідіот] Ґавіні розлютив мене за сніданком, кажучи дурниці про інцидент Мейссоньє — Маккей¹.

Пані Маккей (найбагатша) приходить до Мейссоньє й замовляє йому свій портрет. Після деяких вагань, як кажуть, Мейссоньє погоджується, але це буде сімдесят тисяч франків — рівно вдвічі більше, ніж він узяв за портрет барона де Ґунцбурга (того самого розміру) кілька років тому, але Ґунцбург набагато менш багатий, ніж пані Маккей. Цей портрет виставлено на Трирічній виставці, його вважають посереднім!

Пані Маккей вимагає переробок, Мейссоньє відмовляє; пані Маккей погрожує лишити портрет невикупленим, Мейссоньє каже, що судитимуться. Пані Маккей, переконана кількома друзями, платить, приймає портрет і вішає його у своїй вбиральні, W.C.

Газети здіймають галас, і «Вольтер» питає, чи не знаходять там рукописів Ламартіна.

Пані Маккей нищить портрет. Кінець.

І весь Париж б'є по чужинці.

А ось моя думка.

Пані Маккей забракло делікатності, коли вона виявила своє невдоволення такому митцеві, як Мейссоньє, який, зрештою, зробив усе, що міг, якому сімдесят три роки і який створив шедеври.

Але! Пан Мейссоньє цілковито забракло гідності й шляхетності, коли він примусив цю невігласку й цю міщанку (визнаю це за нею) однаково заплатити. Він повівся, як торговець, що [замазано: спонукало] пані Маккей учинити те, що вона вчинила, без того, щоб кричати про вандалізм.

Але пані Маккей чужинка. Вона буде винна.

Принцеса Карагеоргевич приводить нам Алексіса, що повернувся з Відня, Угорщини тощо. Він пробув поза Парижем дев'ять місяців, і я гадаю, що він надзвичайно близький приятель пані Петцольд, у дівоцтві Соутцо, сестри того Соутцо; вона вийшла за Петцольда, такого собі дуже багатого посередника, у захваті від того, що має за дружину принцесу. Я й сама гадаю, що слов'янський і східний Алексіс приймає дружбу принцеси Петцольд з усіма тими вигодами, які Растіньяк мав від баронеси де Нусінген².

Стара Карагеоргевич у захваті й навіть пишається.

Мені щойно сяйнула геніальна ідея. Єдине, що по-справжньому розхитує мою дурну родину, — це бачити мене без пристойного вбрання або такою, що не їсть.

Коли я не їм, це викликає сум'яття.

Тож я хочу спробувати цей засіб. Я їстиму лише трохи юшки, «щоб не померти з голоду». І я вже домовилася з Розалі про систему ввезення харчів, бо, як ви самі розумієте, я не маю наміру постити насправді. Зроблять міну!

Я сама собі сміюся з цього.

І я скажу їм, що так буде [Викреслено: доти, доки] доти, [Викреслено: доки] доки нас і далі не відрекомендовуватимуть принцесам Матильдам у художників на кшталт Мункачі тощо, тощо. Та щоб бути відрекомендованим, треба про це попросити, а ми були б дуже потішені, якби нас відрекомендували.