Вівторок, 29 січня 1884

Приклад жвавості уяви. Сьогодні вранці за сніданком я уявляю собі, що коли Бастьєн буде в Парижі, я покажу йому свою картину, і, думаючи, що мені доведеться бути поруч, поки він дивитиметься на картину, я так шаріюся, що, якби не газета, яку я хутко розгортаю, ці дами були б дуже здивовані таким сонцем.
Я їздила дивитися «Христа на хресті» Мункачі з Канроберами; ми застали в цього великого (?) і щасливого митця принцесу Матильду з малою віконтесою Бенедетті. Маршалова не відрекомендувала мене принцесі, що мене дуже здивувало й чимало зачепило. Для мене була чверть години дуже великої ніяковості... Це непристойний учинок, якого я собі не поясню.
Особняк щасливого Мункачі — справжнє диво; його дружина дуже багата, вона була вдовою і звалася графинею де Марш. Кажуть, граф був одружився зі своєю економкою. Хай там як, її статок дає щастя талановитій людині. Цей візит завдає мені мігрені, я не сказала Мункачі ані слова й мала одну-єдину думку — утекти.
Але особняк чарівний, цілком чарівний.
Що ж до картини... вона дуже велика. Христос на хресті між двома розбійниками, багато люду навколо, чорне небо, і постаті світло вирізняються на ньому. Дуже гарний колорит. Рух, вирази, обличчя, вбрання, чудові тони... Написано дуже широко, Христос...
Є «Христос на хресті», самотній Христос, у мадридському музеї, пензля Веласкеса, що справляє таке пронизливе враження, що годі довго на нього дивитися. А Веласкес же не був драматичним, не знаю, на чому тримається це жахливе враження...
Картиною Мункачі дуже захоплюються, єврейські вбрання таких гарних тонів засліплюють... Жінки плачуть під хрестом, але, як на мене... А втім, я зачекаю кілька днів, перш ніж судити... Вона видалася мені недостатньо трагічною... Може, вона й трагічна...
Це мистецтво... Мункачі справді митець найвищого ґатунку, безперечно, у цьому жанрі він найсильніший і єдиний цікавий, жоден відзначений фабрикант «Аврор» і «Федр» не може з ним рівнятися, це, втім, зовсім інша річ, і ніхто нині у Франції не може з ним рівнятися.
Ця картина, якби мала щось іще, мала б змушувати здригатися; такою, яка вона є, нею захоплюються, бо я нею захоплююся й питаю себе, чому я не зворушена.
Малий Рошфор на обіді сьогодні ввечері... Він вирушає до Ріо-де-Жанейро на два роки й дуже мило говорить про свої чини й просування.
Жанр Мункачі у Франції не плекають, є двоє чи троє, хто робить таке в Австро-Угорщині, але він б'є їх усіх. У Франції не роблять таких величезних бітумних полотен, які, зрештою, дуже цікаві; тут працюють, щоб продати, і швидко. Мункачі думає лише про славу, він може собі це дозволити.
Чи насмілюся я сказати, що менша картина може бути цікавішою.
І що, зрештою, найбільше тут я захоплююся тим, що це довго робити, бо там багато люду... [Викреслено: але як] і дуже цікаві типажі, костюми... І він усе це дуже добре влаштовує, намазано донесхочу; великий ефект, велика гармонія й багатство тонів...

Примітки

Михай Мункачі (1844–1900) — уславлений угорський художник-реаліст, відомий у Парижі великомасштабними біблійними та історичними полотнами.
Принцеса Матильда Бонапарт (1820–1904) — кузина Наполеона III й одна з найвидатніших господинь паризьких салонів.
У бітумному живописі вживали пігменти на основі асфальту, що давали глибокі, насичені темні тони, але з часом сумнозвісно тріскалися.