Субота, 5 січня 1884

Моя чарівна родина повідомляє мені, що П'єтро Антонеллі щойно здобув тріумфи, його вітали по всій Італії, а король надав йому хрест командора святих Маврикія та Лазаря тощо. Здається, цей малий, що поїхав до Африки п'ять чи шість років тому, став серйозним дослідником. Мені це геть байдуже, та так, що годі й повірити. Але моя шляхетна й делікатна родина зворушена цим, наче розповіддю про тріумф родича; ці дурні нічого не тямлять і кажуть: «Бачите; хлопець, про якого лихословили; а гляньте ж! Бо він справді поїхав до Африки!»
Мама свого часу розповідала, що він поїхав з любовного розпачу, але й сама не дуже вірила в цей від'їзд у дикі краї. А воно виявилося правдою.
Для мене Рим, і Антонеллі, і Рим перекладаються як: російське посольство, провал і муки самолюбства. Але моя родина цього ніколи не зрозуміє. Моє серце! Ах! пласкі дурні, але моє серце тут ні до чого, і щоб моє серце заговорило, треба, щоб усі злигодні, що мене оточували й ще оточують!!! замовкли. Моє серце не стане плутатися з усім цим.
Відкриття виставки Мане в Школі красних мистецтв! Я йду туди з мамою, змушеною тягтися за мною.
На щастя, прихід Канроберів трохи мене рятує, бо інакше я йшла б, мов засуджена, ледь вітаючись із добрим архітектором.
Ще й року не минуло, як помер Мане. Я мало що про нього знала. Уся ця виставка вражає. Вона недоладна, дитяча й грандіозна. Є речі божевільні, але є й чудові шматки. Ще трохи — і це був би один із великих геніїв живопису. Це майже завжди бридке, часто потворне, але завжди живе. Тут є розкішні враження.
А в найгірших речах відчуваєш якесь невловне щось, через що дивишся без огиди й без утоми. Два почуття, які зазнаєш перед більшістю посередніх картин; якщо не одне, то друге. Тут така впевненість, така грізна самовпевненість, поєднана з не менш грізним неуцтвом... Це наче дитинство генія. А ще й запозичення. Запозичення майже цілісні в Тиціана («Жінка, що лежить, і негр»), у Веласкеса, у Курбе, у Гойї. Але всі ці художники крадуть одне в одного. А Мольєр же! перукарний перекладач латинського театру, — там же цілі сторінки слово в слово, я читала, я знаю.
Ми повертаємося з Канроберами й застаємо гостей, і це триває до сьомої. Ґавіні, Морґани, Лінзінгени, Вільв'єї, Бонапарт тощо тощо тощо.
У мене гарячка, і ці люди мене виснажують. Яке ж жалюгідне життя! жодної істоти, щоб любити, нещастя! нещастя! і нещастя!

Примітки

Хрест командора ордена святих Маврикія та Лазаря: орден святих Маврикія та Лазаря, династичний орден Савойського дому. Командорський хрест був старшим ступенем, що означав значну відзнаку.
Виставка Мане: посмертна ретроспектива Едуара Мане (1832–1883), що відбулася в Школі красних мистецтв у січні–лютому 1884 року. Вона налічувала 179 робіт і стала значною критичною подією, що допомогла утвердити репутацію Мане.
Мане помер 30 квітня 1883 року.
Жінка, що лежить, і негр: опис Марі картини «Олімпія» (1863) Мане, що зображує оголену жінку, яка напівлежить, із чорношкірою служницею. Картина викликала скандал на Салоні 1865 року.