П'ятниця, 31 грудня 1883

Жері присилає цукерки в позолоченому лозовому кошику, заваленому фіалками, пані Ґавіні — чарівний мольберт. Я ліпила, але надто мало, ця статуя... я вже й не знаю... Тож наведу вам цілий уривок із Бальзака, правдивість якого вразить усіх митців. Та й узагалі всіх. Якби це я вам казала, воно не мало б ваги: «Те, що має заслуговувати на славу в мистецтві, — бо під цим словом треба розуміти всі творіння думки, — це передусім мужність, мужність, про яку простолюд і не здогадується і яку, можливо, тут уперше пояснено... Мислити, мріяти, замислювати прекрасні твори — це чудове заняття. Це палити зачаровані сигари, це провадити життя куртизанки, заклопотаної своєю примхою», — а я кажу, що це також жахлива тривога, яка тебе охоплює й кричить, що ти марнуєш час; продовжимо: «Тоді й постає твір — у дитячій грації, у шаленій радості зачаття, з духмяними барвами квітки й хуткими соками плодів, скуштованих наперед, — такі задум та його втіхи... Той, хто вміє накреслити свій план словом, уже надзвичайно велика людина. Цей хист мають усі митці та письменники; але створити, але породити! Але клопітливо викохати дитину, щовечора вкладати її ситу молоком, щоранку цілувати її невичерпним материнським серцем, вилизувати її начисто, стократ вбирати її в найкращі курточки, які вона безперестанку дере; але не зневіритися від судом цього шаленого життя й зробити з нього живий шедевр, що промовляє до всіх поглядів у скульптурі, до всіх умів у літературі, до всіх спогадів у живописі, до всіх сердець у музиці, — це виконання та його труди. Рука повинна щомиті бути напоготові щомиті коритися голові... Отож праця — це виснажлива боротьба, якої жахаються й яку плекають прекрасні й могутні натури, що часто на ній надломлюються. Один великий поет нашого часу казав про це горе: я беруся за це з відчаєм і кидаю з горем. Хай знають неуки! якщо митець не кидається у свій твір, як Курцій у безодню, як вояк у редут, не роздумуючи; і якщо в цьому кратері він не працює, як рудокоп, засипаний обвалом; якщо ж він споглядає труднощі, замість долати їх одну за одною, як ті закохані з казок, що задля своїх принцес билися з відроджуваними чарами, — твір лишається незавершеним, він гине в глибині майстерні...» Боже мій, неуки не зрозуміють більше, але ті, хто з наших, знайдуть у цих рядках вражаючу науку, втіху, силу. Усе це — щоб надати собі ваги. Сьогодні ввечері ми йдемо до «Опера-Комік» слухати «Кармен»; тож я вступаю в новий рік серед цієї направду чарівної й чудової родини Канроберів. Я, Діна, Клер, Луї, Марсель і маршальша, яка цілує мене рівно опівночі, бажаючи, щоб моя дорогоцінна дружба лишилася Клер, і кажучи, що ця дружба, така здорова й така серйозна, — велике щастя, яке принесла їй рік, що минув. Ось люди, які мене хоч цінують... О! я вас чую, ви гадаєте, що це тому, що я зроблю картину малій; вона знає всіх митців, які бувають у княгині Матильди, і багато хто був би радий зробити їй приємне, як вони роблять маркізі д'Ерві, пані де Люїн тощо. Бідолашний Кот, який щойно помер, виправляв твори всіх своїх аристократичних учениць. Ну годі, домовилися, що це сама лиш моя заслуга... Маршальша й Клер обідали вчора в княгині Матильди, і Клер розповідає мені, що Лефевр сказав їй, що знає мій талант, дуже справжній, що я особа доволі надзвичайна, що я щовечора буваю у світі і що, зрештою, мене опікають, спрямовують чи протегують славетні художники (з хитрим виглядом). Клер, дивлячись йому просто в очі: — Які славетні художники, Жюліан? Лефевр: — Ні, Бастьєн-Лепаж. Клер: — Та ви цілком помиляєтеся, добродію, вона виходить дуже рідко, працює весь час; що ж до пана Бастьєна-Лепажа, то вона бачить його у вітальні своєї матері, а до майстерні він майже ніколи не підіймається. Що за золото ця дівчинка, і вона сказала правду. Бо ви ж добре знаєте, о Боже мій, що цей клятий Жюль мені нічим не допомагає. Просто Лефевр, здавалося, вірив у це. Раджу вам вірити тому, що розповідають! А втім, це провина цього єзуїта Жюліана, він гадає, що вихваляє мене, виставляючи ексцентричною. Чи не казав він днями, що Клерен, Дюез, Жерве тощо, не кажучи вже про Бастьєна, не виходять з нашого дому. Ну, або він божевільний, або я. Друга година, це новий рік; рівно опівночі, у театрі, з годинником у руці я загадала бажання, одним-єдиним словом. Словом, що прекрасне, дзвінке, чудове, п'янке, написане чи вимовлене: Слава.

Примітки

Уривок із «Втрачених ілюзій» Бальзака (Illusions perdues, 1837–43), частина II («Видатна провінційна людина в Парижі»), у розділі про мистецьку творчість і боротьбу.
Курцій: Марк Курцій, римський герой легенди, який верхи на коні стрибнув у провалля на Форумі, щоб урятувати Рим (362 р. до н. е.). Бальзак передає його ім'я як «Curtins» — варіант або описка.
Кармен: опера Жоржа Бізе (1838–1875), уперше поставлена в «Опера-Комік» у березні 1875 року. На 1883 рік вона стала улюбленицею паризької публіки після прохолодного початкового прийому.
Княгиня Матильда Бонапарт (1820–1904): небога Наполеона I, кузина Наполеона III. Її салон на вулиці де Беррі був найуславленішим літературним і мистецьким зібранням Парижа доби Другої імперії та раннього Третьої республіки.
П'єр-Огюст Кот (1837–1883): французький академічний художник, відомий світськими портретами й міфологічними сценами («Буря», «Весна»). Помер 2 серпня 1883 року.
Жуль Жозеф Лефевр (1836–1912): лауреат Римської премії, професор Академії Жюліана разом із Тоні Робером-Флері. Писав уславлені оголені постаті й портрети світських жінок.