Неділя, 7 жовтня 1883

Я побачила молодий місяць... лівим оком і засмутилася через це.
Справді, панно, як ви смієте зізнаватися в таких банальних забобонах! Чому ж банальних. Наполеон і Цезар були забобонні, коли вже згадувати лише цих двох найславетніших.
Сент-Аман обідає в нас, і княгиня, і Божидар, бо він позував цілий день.
Пані Ґавіні приходила вчора, і баронеса.
Я вже не малюю раз у раз пером і олівцем профіль Бастьєна й думаю про нього лише як про художника.
Сьогодні ввечері, добре поміркувавши, я навпростець оголошую собі, що він ніколи в мене не закохається. Облишмо цю турботу. Ніколи. Ось я й заспокоїлася. Та яка ж шкода, Боже мій!
Я намагаюся вишколити Божидара, який геть дикий; він нічого не тямить у справжньому світі, знецінює себе бозна-де, у фальшивих княгинь та сумнівних чужинок, висловлюється категорично, сперечається, нападає на найвідоміших осіб і допускається тисячі дуже наївних незграбностей. Ще якби він вчащав до салонів другого ґатунку, бо там є чим розважитися, то це було б не біда, але річ у тім, що я гадаю, ніби він трохи... як Сент-Аман: його виховували мов дівчину, він ощадливий, скупий.
А до того ж він [злий] і багато говорить про кокоток, хоч ніколи... Не знаю, чому я це собі уявляю... А втім, з Ірмою далеко не зайшло, бо, як вона сказала, Божидар зізнався їй, що не має ні шеляга.
Ну... одне слово. Якщо він і справді недороблений, а це мені видається дуже вірогідним, і якби він став людиною сформованою й статечною, з його імʼям...
Його завжди виховували штучно, він народився потворним, його виправили до певної міри; лишилися вузькі плечі, мов вішак для пальта, надто товсті ноги, вивихнуті ступні й руки, одне слово, він не тримається купи, але з огляду на поставу сьогоднішніх юнаків він може сійти, передусім завдяки гарній правильній голівці у стилі візантійських зображень.
Одне слово, він високий і лише погано збудований.
Тільки ж він не вміє триматися, теревенить, бреше... базікає.
Якби Бастьєн мене кохав, я вийшла б заміж за Сент-Амана. А за нього — ні?
Ні, по-перше, після мого нещастя я не уявляю собі жодного звичайного шлюбу.
Сент-Аман ніколи б мене не вразив, а якщо він має такий намір, до мене це не дійде.
Але ж завжди жити з коханим чоловіком... А кохання минає, і що лишається? Ні, рішуче, цей устрій я вважаю дуже добрим. Завдяки цьому квазішлюбові є можливість кохати вільно й не впасти, головне, в його очах. Жінки зраджують своїх чоловіків і не падають в очах світу... Знаю, але я ніколи не зможу зрадити справжнього чоловіка, ніколи. А заміж із кохання я вийти не можу. Що ж лишається? Сент-Аман або Божидар, якщо... Але Божидар був би набридливий, крикливий і свавільний... Зате є велика перевага: ніхто про це не знає...
Але це була б воістину чудова доля... Наче бути вдовою.
Але Бастьєн не закоханий у мене. Він навіть не думає про мене, ані трохи...
Роман Тургенєва робить мене сентиментальною, і мені здається, що мене трохи займає цей маленький художник...
Ах! Шкода. Він мною не цікавиться. І навіть його брат, ця кухарка...