П'ятниця, 28 вересня 1883

Ні, ще ніколи...
Зрештою, усе йде погано, усе, усе, усе! Немає...
Ви знаєте, як це, коли все справді йде дуже погано і коли це не зворушливо й не поетично; коли немає навіть на кого обурюватися... Тоді не стає духу скаржитися.
Тож те, що я скажу, буде найменш сумне: моя картина ще не закінчена, це жорстоко дратує. А коли буде закінчена, доведеться поїхати на місяць чи два.
Тут усе тягнеться, немає ні дат, ні певних строків, ні жодної потреби. Безмежна нудьга, сонна робота, невиразний чи розпачливий душевний стан...
На жаль, я поїду, але це буде як та пані з худими ногами, що біжать, а ноги за нею встигають. Бо справді страшні смутки підуть за мною слідом... Усе інше можна було б владнати.
Пан Ренан не вірить у чудеса, я теж ні, і мені дуже шкода.