Вівторок, 18 вересня 1883

Мама приїхала сьогодні зранку. Вона пробула місяць у Петербурзі, плетучи інтриги, щоб дістати... Найбільше прислужилася їй знов-таки пані Дубельт, сестра княгині Суворової. Вона відрекомендувала її Митрополитові (нашому папі чи майже), який дав їй листа до князя Орлова, посла в Парижі. Це ключовий документ. [Закреслено: І завдяки Дубельтовій] лист має бути добрий, бо святий отець уже багато років пов'язаний із пані Базилевською (матір'ю пані Дубельт) дружбою, яку називають злочинною.
Пані Базилевська — архімільйонерка, їй сімдесят один рік, а Митрополитові вісімдесят чотири, звати його Ісидор.
А втім, вище духовенство Росії за люб'язністю можна порівняти хіба що з римськими кардиналами; вони, може, менш шиковні, та й то...
Звичайні священники, аж до протоієреїв, одружуються. Але великих сановників набирають з-поміж ченців.
Найвельможніші дами, а часто й найбагатші, їх обожнюють.
Мама побувала також у архімандрита Ігнатія, славного настоятеля знаменитого Сергієвого монастиря. Цей колишній художник, та й тепер художник, а до того ще й архітектор і письменник, надсилає мені свій портрет із такими словами: [зачорнені слова: Нехай благословення] Боже зійде на ваші труди.
Я приймаю. Зрештою, благословляє не він, а Бог, і це старець, який закликає на мене Боже благословення. Може, це принесе мені щастя.
Мама бачила ще багатьох людей, але позаяк я не вбачаю в цьому ні цікавості, ні користі... Лист Митрополита мав би подіяти, як на мене. Зрештою, побачимо.
А потім тисяча беззмістовних балачок про село, спадкові інтриги тощо, тощо, тощо.
Здається, російська преса, заклопотавшись мною, спричинила те, що всі трохи мною зацікавилися, а серед інших і велика княгиня Катерина; мама зблизилася з її обер-камергером та його дружиною. Це могло б призвести до призначення мене фрейліною, бо камергера велика княгиня шанує. Що ще.
Вона лишалася там майже без грошей, а я писала щодня: пожертвуйте тридцять тисяч франків — і я стану фрейліною. Дзуськи! Мене ніколи не слухають, а без Дубельтової не було б нічого. Справді нещастя — мати таку родину.
І це називається жити лише заради мене! Боже праведний. Зрештою, про це вже все сказано.
Ухопившись за гріш ціни привід, вона все покинула недокінченим і повернулася сюди.
— Я надто нудилася.
Цього годі собі уявити. А жертва — це я.
Слова, слова, слова.
І ніколи нічого більше.
Поїхати до Петербурга без грошей і збавляти час на беззмістовні розмови...
Зрештою, вона навіжена, і я дуже хибно гадала, ніби моє здоров'я, мої сльози, мої листи, мої смутки... Аби тільки не було протягів і щоб я їла за столом. Далі цього ці жінки не бачать. Вони нічого не тямлять у житті.
Але до безглуздя, і коли дійде до мого заміжжя, я не зможу. Треба було б улаштувати мене, спорядити дім — усе. Ах! ну так! Якщо з'явиться прекрасний принц, усе піде добре, але паризький шлюб практичний, зручний. Особняк, ренти... І все це лиш тому, що доведеться чинити, як усі, й думати про серйозні речі. Вони не розуміють.
Вони дурні, вони вперті, вони дикі.
Велика відповідь: усе робиться не за один день, а коли справи тягнуться десять років, їм набридає, що про них говорять, це порушує їхній спокій; хай тягнеться, аби лиш не докладати ані крихти зусиль.
А я б воліла ганебні вчинки, злочини, погану поведінку!
Та ця спокійна дурість мене вб'є.

Примітки

Алюзія на Шекспірового «Гамлета» (дія II, сцена 2): «Words, words, words».