Четвер, 6 вересня 1883

Ми їдемо верхи до Парижа так, щоб дістатися Булонського лісу десь об одинадцятій, перетнути його, поснідати на вулиці Ампер, нагодувати коней і повернутися до Жуї о п'ятій. А далі що? Хіба це мене тішить? Аж ніяк. А надто на чужому сідлі, та й така виправа, коли вже немає ні звички, ні вправності.
Дурна, а все одно це робиш: маєш надто довгий корсет, що тебе намуляє, [закреслено: і маєш] амазонку трирічної давності, що не прибрала твоєї форми, [закреслено: словом, це дурне] яку ледве разів десять і вдягала, та й то надто рідко.
І перетинати Ліс отак спорядженою... Сподіваймося, що це все ж було не надто бридко... Зрештою.
Я б куди радше малювала. Сільська природа цієї пори дивовижна... Принагідно віддаймо шану Бастьєнові: що більше дивишся на природу, то дужче нею захоплюєшся, він-бо незрівнянний. Скачучи верхи, я побачила гарний город, а там — жінку в сукні... тони «L'Amour au village»... що починає видаватися мені шедевром... Ні, певно, перед цими полотнами ви спершу здивуєтеся — ви, мешканець міст або просто чоловік, позбавлений спостережливості: вам це здається сірим... Але придивіться добре до природи й виокремте ту частину, яку треба намалювати, — і ви побачите, що це навдивовижу правдиво, а ця прикмета дозволяє цілковито віддатися інтелектуальному змістові твору. Бо я хочу, щоб мої почуття не спинялися на ваді пензля.
Що ще вам сказати? Усі мої роздуми завжди завершуватимуться актом поклоніння цьому великому митцеві, цьому великому поетові. Боже мій, ось що пояснює те враження того вечора... Захоплюєшся ним так, так, що доходиш аж до...
Краще було б самій мати талант. Я щойно побачила картину... Я хотіла б написати її тут, упоратися за місяць, не довше.

Примітки

«L'Amour au village» («Кохання в селі») — картина Жуля Бастьєна-Лепажа (1882).