Четвер, 30 серпня 1883

Ми їдемо екіпажем до Жуї; тітка й Діна вертаються, а я лишаюся на кілька днів. Я мирюся з цим, мов із покутою [закреслено: надто з] тим більше, що... я шукаю влучного й короткого слова, щоб говорити про своє лихо.
Я ніколи до цього не звикну, та ще й у моєму віці, дівчина... це жахіття.
Часом я в це не вірю — це сон.
Я мертва, мене більше немає. Гордість, кокетство...
І подумати тільки, що в мене ще є претензії, Боже милий!
Жан-Жак Руссо... це нічого не доводить. Є від чого вкоротити собі віку, але я витривала — інша на моєму місці вже б наклала на себе руки.
А я борюся. І думаю про Бастьєна-Лепажа, який, певно, запам'ятав із мене лише цю... ваду. Мені слід було б показуватися тільки на великих зібраннях, там, де гамір, — тоді цього не помітно.
Ось у Росії, останнього разу, з маленькими князями, я не схибила, а от у близькому колі...
Бідолашний маршал зазнав каретної пригоди; кажуть, нічого страшного, але ж у такому віці.
Увечері маршальша сідає за рояль, а хлопці співають старих солдатських пісень. Маршальша ще дуже вродлива і взірець усіх чеснот: [зачорнені слова: вона встигає за] своїм старим воїном, виховує дітей бездоганно, з широким і сучасним розумом, веде дім на англійський лад, її сад повний найрідкісніших квітів, назви яких вона знає і які щовечора сама поливає.
У ній має бути якась дурна риса, мені невідома, а проте, можливо, вона й справді гідна захвату.
Щоб повернутися до себе: я почуваюся такою несправедливо пригніченою, що навіть пишаюся цим, кажу собі, що такого не може бути і що, зрештою, це гарно. А проте через це в мене посивіло волосся — у блондинки!
Уже три роки!..
Я займаюся скульптурою кілька місяців, працюю лише по три години на день і не щодня, а моя теперішня скульптура варта мого живопису, як не переважає його.
Мені треба було б побачити, як хтось працює; я працюю сама-одна й ніколи не бачила, як ліплять, а ніщо так не навчає, як побачити, як це роблять.
Життя — лише суцільне горе. Усе — порох. Vanitas vanitatum et omnia vanitas. Життя — лише перехід. Навіщо?
Я можу тепер претендувати лише на славу або на затишне щастя, життя як у всіх для мене вже неможливе. Боже мій, порятуй мене і прости мене.

Примітки

По-латинському в оригіналі: «Vanitas vanitatum et omnia vanitas» — «Марнота марнот, і все марнота» (Екклезіяст 1:2).