Неділя, 22 липня 1883

Учора ввечері я припекла собі груди, над правою груддю, у тому місці, де хвора легеня. Я нарешті на це наважилася, це буде жовта пляма на три-чотири місяці, але принаймні я не помру від сухот.
Мені треба бути дуже сильною.
А раптом цю річ, таку гарну, визнають прісною? Чому?
Весна, вечір, ніч, сон... Це завжди алегорії, чия пишність чи прісність цілком залежать від того, хто їх трактує. І що тоді?
Я повна сумнівів... Воно видається мені надто гарним, але... воно, може, надто гарне... Шаблон...
А ще — яка ймовірність, що я ось так із натхнення зроблю колосальну, складну річ?.. Скажуть, що це не моє! Бо це буде гарно! Ну ж бо, я вмію рисувати, а більшість скульпторів не вміють, і вони дурні й без вигадки. Куди легше виліпити постать, ніж її намалювати.
Труднощі в скульптурі починаються лише з таланту, та й там... Це парадокс.
Легко ліпити звичайним робом. Та якщо можеш більше... Це вже не питання труднощів, а таланту й темпераменту.
Ремесла я не знаю. Але я не робитиму граматичних помилок. А коли знаєш граматику, талант є чи його нема, навчитися можна лише граматики.
Я дуже точно розставляю постаті, треба буде побачити, як я зумію виконати руку чи ногу... Це видається мені настільки завойованим містом, що мені здається, ніби не повірять... І який галас! Це не річ почуття, як «Святі жінки», які, на жаль, можуть пройти непоміченими, а це навʼяжеться всім, грубий успіх, який змусить звернути увагу на сентиментальні абстракції, як Навсікая чи «Святі жінки». Я бачу цей величезний галас, захочуть, щоб мене відрекомендували, як я, коли захоплююся людьми... Митці захочуть знати, хто це мені зробив. Не повірять. Хіба я не видаюся вам шалено самовпевненою? Ні, я мрію і ділюся з вами своїми мріяннями. Зрештою, інші могли б зробити такий самий великий твір і привернути увагу цим способом, так, але часто ті, хто міг би виконати, не можуть розщедритися, група з двох-трьох постатей коштує вже дуже дорого. Ті, хто думає зробити одну-єдину постать, непомітну, могли б привернути увагу великою композицією, але бракує грошей. А щоб статуя дала славу, треба, щоб вона була справді чудова.
Мені здається, що я заздалегідь принижую, приписуючи успіх обсягові... А проте складати композицію — це теж щось.
Ніхто не знає сюжету, і я нікому його не скажу із забобону. Я зроблю ескіз у натуральну величину й покажу його вже майже завершеним.
Ці тварюки, що займаються скульптурою вже десять років, не повірять. Нездари.
Щоб приспати опік, я заснула цієї ночі з опієм, і весь ранок почувалася на межі зомління, а тепер це майже минуло, і я працюю над ескізом.
Дивовижна, моя люба. Та, зрештою, якщо мені вдасться, моя біографія зробить так, що сила-силенна людей, усі пихаті, усі марнославні нездари вважатимуть, що просто усвідомлюють свій геній.
Але якщо я схиблю, який урок!!
Розалі каже, що ошелешена, бачачи, що панна береться за такі штуки, перш ніж виліпити бодай якийсь «бюзт».
Вона, може, й має рацію. Чи не божевільна я?