❦
Понеділок, 11 червня 1883
Мій батько помер.Lundi 11 juin 1883
Телеграму отримали сьогодні вранці о десятій. Тобто щойно — ці навіжені внизу казали, що мама має повернутися негайно, не чекаючи похорону. А я піднялася сюди дуже схвильована, але не плачучи; лише коли Розалі прийшла показати мені, як переробляють сукню, я їй сказала: «Не варто, пан помер».
On a reçu la dépêche ce matin à dix heures. C’est-à-dire à l’instant, ces folles en bas disaient qu’il fallait que maman revînt à la minute sans attendre l’enterrement. Et je suis montée ici très émue mais ne pleurant pas seulement lorsque Rosalie est venue me montrer l’arrangement d’une robe je lui ait dit “ce n’est pas la peine, monsieur est mort”.
І [я] розплакалася, нестримно.
Et [je] me mis à pleurer, irrésistiblement.
Чи я винна перед ним? Не думаю. Я завжди намагалася бути пристойною... Але в такий момент завжди здається, що винна в чомусь... Треба було їхати з мамою... та наші стосунки були не такі ніжні, щоб мій відʼїзд мав сенс... Байдуже, треба було зробити більше, ніж було справедливо. Але він був невинний, я не змогла б там лишатися... він ображав мене тисячею способів, і треба, щоб усе скінчилося, аби я зовсім забула.
Ai-je des torts envers lui ? Je ne crois pas. J’ai toujours tâché d’être convenable... Mais dans un moment pareil on se croit toujours coupable de quelque chose... Il fallait partir avec maman... mais nos relations n’étaient pas assez tendres pour que mon départ eut raison d’être... Qu’importe il fallait faire plus que ce qui était juste. Mais [Rayé il était innocent, je] ne pourrais pas rester là... il m’avait froissée de mille manières et il faut que tout soit fini pour que j’oublie entièrement.
Я з якимось нетерпінням чекала розвʼязки, не бажаючи її, але сама думка про подію, про глибоку жалобу..., у цьому було заняття, новизна...
J’attendais avec une sorte d’impatience un dénouement, sans le désirer, mais cette idée d’un évènement, d’être en grand deuil..., il y avait là une occupation, une nouveauté...
Чи мушу я дорікати собі за ці думки? Я чиню зле передусім тим, що їх записую: у голові пролітає стільки всього, що якби це записувати...
Dois-je me reprocher ces pensées ? Je fais surtout mal en les écrivant, il passe tant de choses par le tête que si on les écrivait...
Йому було лише пʼятдесят, а стільки страждати!.. І, зрештою, нікому не заподіяти зла: його дуже любили вдома, цілком порядна, чесна людина, ворог усіляких махінацій і дуже добрий чоловʼяга.
Il n’avait que cinquante ans, tant souffrir !.. Et n’avoir en somme fait de mal à personne: très aimé chez lui, parfaitement honorable, probe, ennemi de tout tripotage et très bon garçon.