Понеділок, 28 травня 1883

Ми повертаємося якраз тієї миті, коли Сен-Марсо дзвонить у наші двері.
— Ось ви й попалися: думали, що нікого не застанете.
Ах! я така рада!
Самі розумієте, що відзнака — головна тема розмови; я знову пускаю в хід усе, що сказала й написала від тієї фатальної події, і подаю це великій людині як блискучу імпровізацію. Велика людина просто чарівна. Це не той хитрун із Дамвіллера. Це світська й дотепна людина. Він говорив самі лиш визначні речі; це ні Бугро, ні Мане, ані навіть отой удаваний простак із Дамвіллера. Я зву його удаваним простаком, і Сен-Марсо схвалює; до речі, він і сам назвав його фотографом — у третій особі. Сучасна школа на хибному шляху, і Бастьєн теж.
Ми в цьому згодні. Та все ж Бастьєн говорить про мистецтво так, як я про нього думаю, але сентиментальність його занапастить.
Уславлений скульптор більше любить «Кохання в селі», ніж «Жанну дʼАрк»; здається, його не дуже вабить до таких речей... Зрештою, побачивши моїх «Святих жінок», він спитав, на що це вони там дивляться... Гм...
викресленоСкульптор торгує скульптурою. Художники-фотографи.
Він робить винятки — любить великі полотна Пюві де Шаванна, а ще певні картини в Салоні, назв яких навіть не знає, але які подобаються йому, бо подобаються. Ось так і я розумію мистецтво.
А щоб піти й сказати, що ось ця картина «дуже гарна», що в ній є «якості»... тощо.
Що це означає?
Це Тоні каже: тут є якості. От старий євнух!!
Першу медаль — єдину — дали якомусь велетенському полотну такого собі пана Такого-то, який намалював Франческу і Паоло в пеклі. І Сен-Марсо каже, що щоразу, коли йде до Салону, стає перед нею і каже собі: «Ах! ось картина, яка дістала першу медаль, — гаразд, отже, це вона, так, що ж, наступного разу обіцяю собі уважно її роздивитися». І так щоразу.
Яке ж це правдиве враження!
Він пробув дуже довго; я була вкрай схвильована, перекинула цигарки, говорила дотепні й кумедні речі, а завтра о десятій ранку йду до великої людини.