Неділя, 20 травня 1883

Мама приїхала вночі з четверга на пʼятницю, у суботу ми отримуємо депешу, де вона пише, що здоровʼя мого батька жахливе. Сьогодні його камердинер пише, що стан його безнадійний.
Я журитимуся рівно стільки, скільки належить. Перед смертю складаєш зброю; мир і зосередження. Кажуть, він дуже страждає. Я рада, що мама прибула вчасно.
Завтра Салон зачиняють на три дні. Для голосування за нагороди. У четвер знову відкриють.
Мені наснилося, що на моє ліжко поставили труну і казали, що в ній дівчина. І вона сяяла, як фосфор уночі.
Коли я матиму талант, я займатиму людей так, як тепер Бастьєн займає мене.
Я собою милуюся: маленька шведка, що вийшла заміж за Чедвіка, питає моїх вражень від Салону. Тож я їй пишу і мушу говорити про її картину, на якій вічні-превічні рибалки на березі моря. Колір приємний, але сюжет мені огидний. Я не можу їй цього сказати. Я змушена сказати, що її картина краща за торішню, і це правда. Що тло справді чарівного кольору — це теж правда, і я додаю: «і все інше теж, я цілком щира». А що я так не думаю, то, пишучи це, бентежуся і червонію, червонію, як злочинниця. Чи довго триватиме ця така бездоганна чесність?
Знаю тільки, що наразі я переписую свого листа, щоб вилучити підкреслені слова.
Вільвʼєй позувала, а потім ми їдемо до Булонського лісу, але ліс такий зелений, такий зелений, що це наче продовження «Кохання в селі»; цей зелений справді надто зелений.
Якщо місце було таке зелене, треба було просто пошукати інше. Це зелено і це важко. О! цей зелений, цей зелений, цей зелений.
Бридке звірятко цей Бастьєн, от що.