❦
Четвер, 17 травня 1883
Jeudi 17 mai 1883
Сьогодні ввечері я обідаю в Канроберів; маленька працювала зі мною, поки я переробляла пастель Вільвʼєй, а потім ми пішли пішки аж до вулиці Маріньян, залишивши Вільвʼєй дорогою.
Je dîne chez les Canrobert ce soir, la petite a travaillé avec moi pendant que je refaisais le pastel de Villevieille puis nous sommes allées à pied jusqu’à la rue de Marignan laissant Villevieille en route.
Звісно, руку мені подає маршал, щоб вести до їдальні, і я намагаюся бути любʼязною. Він глухий — отже, я вже майже й не глуха, і я поблажливо слухаю історичні анекдоти, завчені напамʼять.
Naturellement c’est le maréchal qui me donne le bras pour aller à la salle à manger et je tâche d’être aimable. Il est sourd de sorte que je ne le suis presque pas et j’écoute avec complaisance des anecdotes historiques sues par cœur.
Потім їдемо до Булонського лісу, гарна погода. Маршальша, Клер, Аліса і малий Луї Канробер, якому десять років. Я ворожа до Аліси, це стосунки затьмарені, і назавжди, хоча в нашому поводженні нічого не змінилося...
Après on va au Bois, il fait beau. La maréchale, Claire, Alice et le petit Louis Canrobert qui a dix ans. J’ai de l’inimitié contre Alice, c’est une relation ternie et à jamais sans que rien soit changé à nos manières...
Ось і змарнований день; річ у тім, що в четвер і в неділю неможливо мати хлопчаків, які, не ходячи до школи, розбігаються хто куди.
Voilà une journée perdue; c’est que le jeudi et le dimanche impossible d’avoir les gamins qui n’allaient pas à l’école s’en vont au diable.
А Жюль? Хто такий Жюль?
Et Jules ? Qui ça Jules ?
Це імʼя, яке мої вуста звикли вимовляти, от і все. Я зовсім ні з ким про нього не говорю і вдаю, ніби критикую його талант, досить стримано, щоб у це можна було повірити. Я говорю про Геннера, про всіх, стаю еклектичною, і це вже не так, як тоді, коли був лише він.
C’est un nom que ma bouche a pris l’habitude de prononcer et voilà tout. Je n’en parle plus du tout à personne et affecte de critiquer son talent avec assez de modération pour que cela soit croyable. Je parle de Henner, de tout le monde, devenant éclectique et ce n’est plus comme lorsqu’il n’y avait que lui.
По-перше, тому що так пристойніше, а по-друге, тому що не обожнюванням я доведу його до того, щоб він... віддав мені належне... А зрештою саме це й було б цікаво, а воно не... Натикаєшся на можливість, байдужу саму по собі, яка перестає бути байдужою, бо це неможливість... А чому неможливість? Не знаю я, от іде собі якийсь пан і не дивиться на тебе, а інший іде й дивиться. Чому це Жан, а не Жак?
D’abord parce que c’est plus convenable et ensuite parce que ce n’est pas en l’adorant que je l’amènerai à... me rendre justice... Et c’est en somme ça qui serait amusant et ça n’est pas... On se bute contre une possibilité indifférente en elle-même et qui cesse de l’être parce que c’est une impossibilité... Et pourquoi impossibilité ? Je ne sais pas moi, il y a comme ça un monsieur qui passe et qui ne vous regarde pas, un autre passe et vous regarde. Pourquoi est-ce Jean au lieu de Jacques?
Це не питання самолюбства і не питання взагалі будь-якого роду... але...
Ce n’est ni une question d’amour-propre, ni une question quelle qu’elle soit... mais...
Дуже прагнути дружби Бастьєна-Лепажа — означає надавати цьому почуттю завелике значення... Спотворювати його, так би мовити, і ставити себе перед самою собою у фальшиве й непропорційне становище, «якщо дозволите мені так висловитися». Ця дружба була б мені дуже приємна, як дружба якогось Казена чи Сен-Марсо, але мені досадно, що я думала про його особисте життя, а зрештою він недостатньо славетний для цього. Це не митець-бог, яким щойно був Вагнер, а лише за таких умов думка про велике захоплення була б припустима. Чого я прагну — це створити собі цікавий салон, і щоразу, коли ця надія починає вимальовуватися, щось розладнується. От мама поїхала, тато при смерті, хіба я знаю. Я мала намір давати щотижня обід із подальшим прийомом для світських людей, скажімо в четвер, а в суботу — ще один обід, для митців; тож головні знаменитості зʼявлялися б на четвергових вечорах, пообідавши в попередню суботу...
Désirer beaucoup l’amitié de Bastien-Lepage c’est donner à ce sentiment trop d’importance... Le dénaturer pour ainsi dire, et se mettre vis-à-vis de soi-même dans une situation fausse et disproportionnée « si j’ose m’exprimer ainsi ». Cette amitié m’aurait été très agréable comme celle d’un Cazin, d’un Saint Marceaux mais je suis vexée d’avoir pensé à sa vie privée et en somme il n’est pas assez glorieux pour cela. Ce n’est pas un artiste-dieu comme vient de l’être Wagner, et ce n’est que dans ces conditions que l’idée d’une grande admiration serait admissible. Ce que je cherche c’est de me faire un salon intéressant et chaque fois que cet espoir commence à se dessiner arrive quelque détraquement. Voilà maman partie, papa mourant, est-ce que je sais. J’avais le projet d’avoir un dîner chaque semaine suivi d’une réception pour les gens du monde, le jeudi par exemple et le samedi autre dîner d’artistes, les principales célébrités paraîtraient ainsi aux soirées de jeudi ayant dîné le samedi précédent...
А потім усе коту під хвіст. Але наступного року я почну знову. Спокійна, наче я сильна, і терпляча, наче я вічна, і наполеглива, наче мене підбадьорюють.
Et puis tout à l’eau. Mais je recommencerai l’année prochaine. Calme comme si j’étais forte et patiente comme si j’étais éternelle et persévérante comme si j’étais encouragée.
А тепер хай Бог лишається нейтральним, і я буду Йому вдячна за це, як за благодіяння.
Maintenant que Dieu reste neutre et je lui en serai reconnaissante comme d’un bienfait.