❦
Пʼятниця, 4 травня 1883
Vendredi 4 mai 1883
Ми були в Салоні, де я трохи розсердилася на Алісу, яка сказала мені, що невдоволена, бо я заявила Емілеві, ніби ми переймаємося «захопленнями» його брата. Це й моя провина — я завжди заходжу надто далеко, і ця маленька дурепа, ця нікчема, ця нікому не відома особа змогла мені на це вказати. Це вкидає мене в непомірний смуток; на щастя, трапляється сила-силенна любʼязних людей — Ґайяри, Лапорт, Гехт, інші; мені відрекомендовують художника, який задоволений моїм живописом.
Nous avons été au Salon où j’ai eu un peu de colère contre Alice qui m’a dit qu’elle est mécontente parce que j’ai dit à Emile que nous nous occupions des « débordements » de son frère. C’est ma faute aussi, je vais toujours trop loin et cette petite sotte, cette nullité, cette inconnue a pu me le faire remarquer. Cela me jette dans des tristesses disproportionnées, heureusement il se rencontre un tas de gens aimables, les Gaillard, Laporte, Hecht, d’autres, on me présente un peintre qui est content de ma peinture.
А інші роблять мені купу компліментів, що видаються щирими. Еміль Бастьєн гуляє з Фуркó, другим Вольфом; кажуть, він бачив мою картину, повернувся до неї з власної волі, попросив показати йому Ірму, і про мене буде стаття. Це означало б майже утвердитися...
Et les autres me font des tas de compliments qui ont l’air sincère. Emile Bastien se promène avec Fourcaud, le second Wolff, il paraît qu’il a vu mon tableau, qu’il y est revenu de lui-même et qu’il s’est fait montrer Irma et que j’aurai un article. Ce serait être posée presque...
Зрештою, не в тім річ. Він обідав сьогодні в нас, я не вдавала ні дитину, ні навіжену, я не була ні дурною, ні негарною! Він був простий, веселий, чарівний, ми малювали карикатури. Ані миті ніяковості. Еміль мав зосереджений і вдоволений вигляд. А я — дуже сяйлива. Колись я говорила про братерську любов до Кассаньяка, а тут я налаштована любити, мов мати... Він дуже розумний. А втім, я не визнаю спеціалізацій: щодо генія — геній може й мусить бути всім, чим захоче. І він веселий; я боялася побачити його байдужим до жарту, що, аби бути тонким, має лишатися десь між дотепом і даруйте на слові кепкуванням. Зрештою, він, мов Роландова кобила, має всі чесноти... крім тієї, що він мертвий1... або майже. Як це безглуздо.
Enfin la question n’est pas là. Il a dîné ici ce soir, je n’ai posé ni à l’enfant, ni à la folle, je n’ai été ni sotte, ni laide ! Il a été simple, gai, charmant, nous avons fait des charges. Pas un instant de gêne. Emile avait l’air recueilli et content. Et moi très éclatante. J’ai parlé jadis d’amour fraternel pour Cassagnac, ici je suis disposée à aimer comme une mère... Il est très intelligent. Du reste je n’admets pas de spécialités, pour le génie, un homme de génie peut être et doit être tout ce qu’il veut. Et il est gai, je craignais de le voir insensible à la plaisanterie qui pour être fine doit rester entre l’esprit et passez le mot la blague. Enfin il a comme la jument de Roland toutes les qualités... excepté qu’il est mort... ou peu s’en faut. Est-ce bête.
Примітки
«Роландова кобила» — приказка про створіння, що мало всі чесноти, окрім однієї фатальної (вона була здохла). ↩