П'ятниця, 4 травня 1883

Ми були в Салоні, де я трохи розсердилася на Алісу, яка сказала мені, що невдоволена, бо я заявила Емілеві, ніби ми переймаємося «захопленнями» його брата. Це й моя провина — я завжди заходжу надто далеко, і ця маленька дурепа, ця нікчема, ця нікому не відома особа змогла мені на це вказати. Це вкидає мене в непомірний смуток; на щастя, трапляється сила-силенна люб'язних людей — Ґайяри, Лапорт, Ехт, інші; мені відрекомендовують художника, який задоволений моїм живописом.
А інші роблять мені купу компліментів, що видаються щирими. Еміль Бастьєн гуляє з Фуркó, другим Вольфом; здається, він бачив мою картину, повернувся до неї з власної волі, попросив показати йому Ірму, і про мене буде стаття. Це означало б майже утвердитися...
Зрештою, не в тім річ. Він обідав сьогодні в нас, я не вдавала ні дитину, ні навіжену, я не була ні дурною, ні негарною! Він був простий, веселий, чарівний, ми малювали карикатури. Ані миті ніяковості. Еміль мав зосереджений і вдоволений вигляд. А я — дуже сяйлива. Колись я говорила про братерську любов до Кассаньяка, а тут я налаштована любити, мов мати... Він дуже розумний. А втім, я не визнаю спеціалізацій: щодо генія — геній може й мусить бути всім, чим захоче. І він веселий; я боялася побачити його байдужим до жарту, що, аби бути тонким, має лишатися десь між дотепом і [Викреслено: даруйте на слові] кепкуванням. Зрештою, він, мов Роландова кобила, має всі чесноти... крім тієї, що він мертвий... або майже. Як це безглуздо.

Примітки

«Роландова кобила» — приказка про створіння, що мало всі чесноти, окрім однієї фатальної (вона була здохла). Гіркий натяк Марі на смертельну недугу Бастьєна-Лепажа.