❦
Субота, 28 квітня 1883
Денна вистава в Трокадеро на користь майстерень для сліпих. Увесь Париж там. Сара грає «Пʼєро-вбивцю», пантоміму Рішпена. Ми з Ґавіні, Сент-Аманом, Караджорджевичами тощо.Samedi 28 avril 1883
Потім маршальша з дочкою обідають із нами.
Puis la maréchale et sa fille dînent avec nous.
Я була певна, що Жюль прийде зі своїм братом. А архітектор зʼявився сам. У мене раптом розболілася голова, і маршальша розпускає мені волосся, яке стало доволі гарним. Я кажу, що мене втомила пантоміма. Мала Канробер дуже розумна, і ми добре бавимося — вона, Аліса і я.
J’étais sûre que Jules viendrait avec son frère. Et l’architecte s’est amené seul. J’en ai une migraine subitement et la maréchale me défait les cheveux qui sont devenus assez beaux. Je dis que c’est la pantomine qui m’a fatiguée. La petite Canrobert est très intelligente et nous nous amusons bien, elle, Alice et moi.
А коли ці дами пішли, я вичитую нещасному Емілеві. Спершу я хотіла бути гідною й нічого не казати, потім усе вилилося в дитячі вихватки й шпильки. Суцільна дівчача досада. Ваш брат для мене помер, я його зневажаю. Це англійська натура; я люблю лише його талант, та й то! У нього немає почуття прекрасного, він смакує й валяється не в дійсності, а в бридоті. Він аж гниє від незграбної сентиментальності. Йому тридцять чотири роки. Він жовтий, він малий... Ну от... Я так засмутила цього чудового брата, що сьогодні ввечері пишу йому записочку.
Et une fois ces dames parties je houspille l’infortuné Emile. D’abord je voulais être digne et ne rien dire, puis ça a éclaté en enfantillages et en méchancetés. Tout un dépit de petite fille. Votre frère est mort pour moi, je le méprise. C’est une nature anglaise; je n’aime que son talent et encore ! Il n’a pas le sentiment du beau, il se complait et se vautre non dans la réalité, mais dans la laideur. Il est pourri de sentimentalité maladroite. Il a trente-quatre ans. Il est jaune, il est petit... Enfin... Je chagrine tellement cet excellent frère que je lui écris un petit mot ce soir.
Зрештою, це не його вина. Ще трохи — і я почала б робити дурнуваті натяки на вік, на фарбоване волосся тощо старої Маккей. Найприкріше те, що я не вразила його настільки, щоб він, як той скромний архітектор, не вилазив від нас.
En somme ce n’est pas sa faute. Encore un peu et j’allais faire des allusions idiotes à l’âge, aux cheveux teints etc. de la mère Mackay. Ce qu’il y a de vexant c’est que je ne l’ai pas frappé assez pour qu’il soit fourré ici comme le modeste architecte.
Життя безглузде.
La vie est absurde.
Ідемо на опівнічну службу, і, як щороку, я повертаюся звідти з серцем, повним зневаги й люті. Мене доводить до шаленства, що я не з посольством, і мучать погляди всіх довкола, які, здається, сповнені недоброзичливої цікавості.
Nous allons à la messe de minuit et comme chaque année j’en reviens, le cœur plein de mépris et de rage. Ça me rend folle de ne pas être avec l’ambassade et je suis torturée par les regards de tous qui semblent pleins d’une curiosité malveillante.
І великий князь, і посол, і ці дами. Підлота! Ницість! Несправедливість! Або пустеля, або корона!
Et le grand-duc et l’ambassadeur et ces dames. Bassesses ! Vilenie ! Injustice ! Le désert ou la royauté !