П'ятниця, 27 квітня 1883

Тоні приходив до мене вчора й пробув годину, і ми — для різноманітності — говорили про Бастьєна. Тільки перед ним я скупа на захват. Говорили й про мою велику картину, і згаданий Тоні висловлює серйозні побоювання.
Він дуже заохочує мене робити тих шістьох хлопчаків. Це дуже важко, але ж мені треба тільки копіювати. Завжди ж тільки й треба, що копіювати. Копіювати? Легко сказати — копіювати без художнього задуму, без внутрішньої ідеї; копіювати — це безглуздо. Копіювати — то треба копіювати душею так само, як очима. Усього цього я Тоні не кажу: він зрозумів би, але додав би сюди ідеї класичного тлумачення, які я відкидаю з найбільшою затятістю. Зрештою, він каже, що в картині такого ґатунку треба знати речі, про які я й не здогадуюся. Приклад: драпування. Quèsaco? Вивчати драпування? Вивчати драпування? Тобто?
Що ж, добродію, я зроблю своє драпування, коли вже драпування є, так само, як роблю сучасний одяг.
Це буде жахливо.
— А чому ж? Хіба люди, яких я малюватиму, не були живі й сучасні?
— Так, але в мистецтві є речі, які треба знати. Не можна ж робити драпування (та ну!!) як вийде, доведеться вибудовувати...
— А хіба я, художниця, не вибудовую вбрання 1883 року на свій розсуд? Хіба я копіюю його, не вибираючи? Хіба вибір — не одна з могутніх сил митця?
— Дарма, ви не знайдете своєї картини готовою.
Я не заперечую — це довело б мене до того, що я наговорила б йому дурниць. Але ж ой!.. Я не знайду своєї картини готовою в природі. Ну, дозвольте! Що це означає?
Та моя картина у мене в голові. А природа дасть мені засоби її виконати.
Очевидно, що всім цим має керувати певне чуття... Якщо я це чуття маю, усе піде добре, а якщо не маю — то жодні вправи з драпуванням мені його не дадуть. Ці вправи та інші на кшталт Тоніних можуть хіба що допомогти мені змайструвати правильний твір. І я була б у розпачі. Мене жах бере від думки, що цей подих блідості й академічної нікчемності позначиться на мені.
Мені потрібен пейзаж приблизно такий, як той, що я мрію, і він не складний.
І мені потрібні дві жінки, яких я вже знайшла. Одна, головна, — дивовижна. А друга теж гарна. А потім? А потім треба десь облаштуватися на селі і гарна погода, щоб робити свої постаті. А пейзаж зроблю за етюдами, привезеними звідти.
То й що? Складність у тому, що цього року я її не зроблю.
Поїхати туди я зможу лише в листопаді, і якщо не зроблю її цілком там, то доведеться чекати літа, щоб її виконати.
А зараз у мене одне з тих глибоких, захоплених, безмежних переконань, що це має бути прекрасно! І ще є певність, що сили десятикратно зростають, коли працюєш із любов'ю. Мені навіть здається, що певний порив здатен замінити майже все. Я наведу вам докази.
Приклад... ось уже шість чи сім років я більше не граю на фортепіано. Та зовсім ні, хіба кілька тактів мимохідь [Викреслено: і тричі на тиждень, якихось]; я місяцями не торкалася його, щоб раптом грати по п'ять-шість годин на день раз на рік. За таких умов пальців наче й немає, тож я нічого не можу
зіграти перед людьми, і будь-яка панянка мене переграла б. А от хай-но я почую якийсь шедевр — наприклад, марш Шопена чи Бетговена, — хай мене охопить, посяде жадання його зіграти, — і за кілька днів, за два чи три дні, граючи не більше за годину на день, я навчуся грати його зовсім добре, не гірше за будь-кого, за Дюсотуа, що має першу премію Консерваторії і вправляється, — і з переконанням, якого він не має і ніколи не матиме.
Який кретин насмілився сказати, що Бастьєн — лише виконавець, виробник добротного живопису? Бастьєн — найделікатніший, найтонший, найзосередженіший із художників. Усе, що він створив, сповнене вишуканої чутливості, проникливої поезії.
Хіба що картопля та жебрак... Та й то...
«Дядько Жак» — це чудова симфонія осіннього лісу, а дівчинка, що збирає квіти, — шедевр. Він пише фрагмент, як найдужчий із майстрів, і водночас має такі витончені тонкощі, такі вишуканості почуття, що йому ледь не потрібні вся його наука й уся його сила, щоб лишатися великим.
Втомлена молода селянка, що сидить край дороги і якій на вуха співають амури, сповнена безмежного почуття й безмежної ніжності...
Учора ввечері й сьогодні по обіді ми відбуваємо служби Страсного тижня в російській церкві.

Примітки

Прованс. «Що це таке?» — Марі вживає це слівце жартома.