Понеділок, 23 квітня 1883

Я розлючена. Мама змовилася з княжною Жанною та її чоловіком поїхати до якогось там скульптора після сніданку в нас. Отже, я мушу теревенити чотири години поспіль і покинути напризволяще свою картину.
А втім, хай там що, я занурена в чорну тугу, з якої вихоплююся лише на мить — і то поривами шаленої веселості.
Бо до мого великого лиха долучаються вічні дрібні чвари з мамою через ту необхідну річ — заручитися підтримкою посольства; вона не хоче цього зрозуміти і все вірить, що воно владнається саме собою.
Але все це було б дрібницею, якби я була така, як раніше. Я знову піду до лікаря.