Середа, 21 березня 1883

Ми обідаємо в Ґайярів. Вона добре зробила, що вийшла за нього, пані де Кенсі: графинею вона в жодному світі не блищала, удова вже п'ятнадцять років, нудилася в Ніцці у своєї матері пані де Мотессю де Баллор. А далі? Ґайяр набагато молодший за неї, південець, розумний, депутат від Воклюзу. У них гарненька маленька квартира на вулиці Сен-Лазар, 44. Та повернімося до обіду.
Ми, пан і пані Клові Юг. Пан Лапорт, депутат від Ньєври, Анатоль де ла Форж, депутат від Парижа, Рош, ще двоє і Люльє. Той Люльє, що віддухопелив Поля де Кассаньяка.
[Навскоси: А цей пан Лапорт, який дуже добре співає, запропонував мені натиснути на присяжних, щоб мою картину гарно розмістили. Він багатьох із них знає. А Клові Юг показував наслідування ораторів Палати. Це разюче схоже.]
Анатоль де ла Форж — найчарівніший зрілий чоловік, якого я будь-коли зустрічала, поважний, дотепний, люб'язний, особливо щодо мистецтва. Люльє має похмурий вигляд, наче якийсь божевільний зі своїми густими бровами й сивим волоссям. Що ж до Клові Юга, то він, як відомо, негарний далі нікуди, обличчя як [Замазано: пуцьвірінка, поставлене на] полицю серед лісу волосся й бороди, але очі чарівні, і він читає свої вірші, справді дуже гарні, у спосіб украй захопливий.
Він прочитав «Паганіні»; прикро те, що, за його словами, він ніколи його не чув і не бачив, — присягнувся б, що це написано в запалі захвату. Це дуже гарно. Ці комунари чарівні, тут музикують без претензій, не так, що кожен по черзі співає свій романс під фортепіано, — це нудно. Тут співають і грають по-мистецькому, спиняються, щоб прокоментувати музичну фразу словами, барвистими, мов малярство. Ці південці дивовижні. Говорили про Ґамбетту; А. де ла Форж розповів, що в одній дуельній справі Ґамбетта геть причарував одного зі свідків свого супротивника, колишнього дуже лютого зуава, і що йому, де ла Форжу, довелося замкнути свого зуава, щоб Ґамбетта не зробив із нього, що захоче.
Пані Клові Юг теж співала, та ще й фальшиво. Жінка велетенська, набагато більша за свого хирлявого чоловіка; велика обважніла голова арлезіанки. І вона його не відпускала. Сидячи поруч зі своєю великою людиною, вона тримала його за руку або клала свою йому на плече. Ми були в зовсім вузькому колі, це правда, надто під кінець, але байдуже. О другій ночі співали «Маґалі» хором і говіркою. Дісталося й політиці, і я обстоювала права жінки. Це найбільша з несправедливостей нашого часу.