Неділя, 25 лютого 1883

Це, мабуть, жахливо, бо мені здається, що я зробила щось добре. На мить я була задоволена собою, і мене взяв страх, який досі мене переслідує. Тепер, якщо це не дуже добре, буде вдвічі болючіше.
А втім, я така вражена після цих газетних підлот та іншого... Розпалена уява змушує мене передбачати тисячу мерзот, я зігнута навпіл, голова в долонях, готова прийняти всі удари. Гадаю, на все життя лишається чорнота в душі, коли зазнаєш таких наклепів і таких жахіть; кажуть, від цього вмирають. Бальзак ледь не вбиває Урсулу Міруе. Але щоб убити мене, треба... Та й це мене не вбило б. А тепер я не покидаю Бога. Чи то уві сні, чи то в передчутті я ввіряюся Йому, щоб Він пом'якшив удар.
Хай там як, а я живу в якомусь невпинному жаху, не знаючи нічого напевне, але боячись тисячі примарних нещасть... Дівчино, найпримарніші нещастя можуть справдитися. Та чи ти скінчила, сово. А потім мені раптом здається, що всі вимріяні щастя ось-ось справдяться. Я роздаю собі медалі, я тріумфую, я... я...