Понеділок, 29 січня 1883

Ґайяр проводить нас до Палати, сьогодні там обговорюють вигнання... принців. Сила-силенна люду, увійти страшенно важко, але Ґайяр так старається, що йому це вдається, і, виходячи із засідання, я надсилаю квіти його дружині, колишній пані де Кенсі. Ораторів немає.
Флоке пихатий, говорить погано, але знайшов аргумент, якого мені бракувало, щоб схвалити вигнання. «Не можна терпіти, — сказав він, — людей, які відкрито виставляють себе носіями принципу, [Викреслено: який вважає себе] вищого за національну волю, людей, які визнають і проголошують право понад волею всіх».
Загалом я чула досить добре й бачила непогано. Між іншим, Поля де Кассаньяка, який не виступав і тримався спокійно і який спершу видався мені негарним, а на виході знову — гарним; здається, він мене бачив, я дивилася на нього, як усі... Можливо, навіть більше, і він, як мені здалося, розглядав мене у лорнет. Боюся, що я подавала знаки схвалення, але я така рада, що я республіканка й що знаю, чому я нею є... Запал юнака...
Слід було б повісити жалобний креп на трибуні; головував Бріссон, він мені дуже до вподоби після його промови про Ґамбетту. Він мав рацію: «той героїчний спів, що п'ятнадцять років був поезією [Замазано: нашого борця], ми більше не почуємо...» Клемансо не виступав... Ми виходимо о сьомій у супроводі Міссака з турецького посольства...
Принцеса, Алексіс і Дюсотуа обідають сьогодні ввечері, а я в неспокійному й сумному настрої, мені здається, що ось-ось трапиться хтозна-яке лихо...