❦
Пʼятниця, 5 січня 1883
Vendredi 5 janvier 1883
Ґавіні проводить нас крізь привілейовані двері. Я відчувала, що бліднію вже у дворі, заклопотані люди, вінки, почервонілі очі і нарешті величний, грандіозний катафалк і ця зала, вся задрапована чорним, що аж малою здавалася від безлічі вінків і лавин квітів. Світло після сонця, труна високо вгорі під балдахіном між чотирма чорними колонами, обвитими триколірними прапорами...
Gavini nous fait entrer par les portes privilégiées. Je me sentais pâlir déjà dans la cour, les hommes affairés, les couronnes, les yeux rougis et enfin l’imposant, le grandiose catafalque et cette salle toute drapée de noir rendue petite par le nombre des couronnes et les avalanches de fleurs. Les lumières après le soleil, le cercueil tout en haut sous le dais entre les quatre colonnes noires enroulées de drapeaux tricolores...
Я заплакала саме тоді, коли мама підвела до мене Гехта, ворога, який теж плакав стискаючи мені руки і повторюючи: О! дякую, дякую!
Je me suis mise à pleurer au moment où maman m’amenait Hecht, l’ennemi qui pleurait aussi ien me serrant les mains et répétant: Oh ! merci, merci !
Я з усмішкою зробила жест, ніби перепрошуючи за свої сльози, а він підходив іще кілька разів, і вже біля дверей, де я, вже охолонувши, хотіла пройти, на нього не дивлячись, він знову стиснув мені обидві руки зі своїм слізливим: дякую, дякую. Зрештою, великий повернув мене до життєвих реалій, як і бідолашний Ґавіні, який сплутав Гехта з Бастьєном-Лепажем і обсипав його любʼязностями.
Je fis un geste en souriant pour m’excuser de pleurer et il est revenu à plusieurs reprises et à la porte où déjà refroidie je voulus passer sans le regarder il me ressera les deux mains avec son larmoyant: merci, merci. Enfin le grand m’a rendu aux réalités de la vie ainsi que ce pauvre Gavini qui lui avait pris Hecht pour Bastien-Lepage et qui l’avait comblé de grâces.