❦
Четвер, 4 січня 1883
Jeudi 4 janvier 1883
Я бачила Жюліана, який мав у кишені статтю Пеллетана1, що мене так зворушила, щоб мені її показати. Він каже мені, що я ніколи не звідаю справжньої пристрасті (говорячи про Ґамбетту й ту жінку), що я недостатньо жінка, — майже тирада Клода Віньйона до Каміль Мопен (див. «Беатрису» Бальзака)2. Зрештою, я ж усе-таки не настільки вища за все це, щоб... Ворожки мені казали. А втім, це чудовисько Жюліан утішає мене, кажучи, що натомість я матиму всіх чоловіків і що мій почет завжди буде численний, бо, зрештою, я чарівна, дотепна, оригінальна... Та чутливої жилки немає... Одне слово, мене обожнюватимуть, не кохаючи, і, може, люди пересічні, які вважатимуть за справжні всі мої почуття зі стразів... Він мене не розуміє, цей чоловік, або ж це я хибно про себе суджу... або, власне, це можливо... Він має рацію, мої сльози, моє хвилювання, мої тиради — усе це гра на публіку... Та я однаково відчуваю все, що відчуваю... Він каже, що це на поверхні... Можливо. Зрештою... Ці газети справляють на мене жахливе враження. Труну привезли до Палацу, її прийняв голова палати.
J’ai vu Julian qui avait dans sa poche l’article de Pelletan qui m’avait tellement émue pour me le montrer. Il me dit que je ne ferai jamais de passion véritable (en parlant de Gambetta et de cette femme) que je ne suis pas assez femme, presque la tirade de Claude Vignon à Camille Maupin (voir Beatrix de Balzac). Enfin je ne suis pourtant pas supérieure au point de... Les tireuses de cartes me l’ont dit. Du reste ce monstre de Julian me console en disant que en revanche j’aurai tous les hommes et que ma cour sera toujours nombreuse car en somme je suis charmante, spirituelle, originale... Mais pas la fibre sensible... Enfin on m’adorera sans m’aimer et peut-être des êtres ordinaires qui prendront pour du vrai toutes mes émotions en strass... Il ne me comprend pas cet homme ou c’est moi qui me juge mal... ou au fait c’est possible... Il a raison, mes larmes, mes agitations, mes tirades tout cela c’est poser le public... Je n’en ressents pas moins tout ce que je ressents... Il dit que c’est à la surface... C’est possible. Enfin... Ces journaux me font un effet terrible. On a amené le cercueil au Palais, c’est le Président de la chambre qui l’a reçu.
«Дякую вам, що привезли його сюди», — каже він Спюллерові3, заливаючись слізьми. А я в сльози. Суворий, поважний, простий Бріссон4, який не був його другом. «Дякую вам, що привезли його сюди»: ось де справжнє почуття, якого ніколи не дасть жодна комедія. А газети зі своїм великим оратором, славетним, оратором, генієм, могутнім подихом, левʼячою головою... Я схвильована, знервована, майже хвора... А ще Бріссон, який каже, що, може, ніколи не матиме мужності говорити про цю жахливу смерть... У сорок чотири роки. Лише пʼять днів тому!...
Je vous remercie de l’avoir amené ici - dit-il à Spuller en fondant en larmes. Et moi de pleurer. L’austère, le grave, le simple Brisson qui n’était pas son ami. Je vous remercie de l’avoir amené ici: Il y a là une émotion réelle que ne donnera jamais aucune comédie. Et les journaux avec leur grand orateur, illustre, orateur, génie, souffle puissant, tête léonine... Je suis remuée, énervée, presque malade... Et encore Brisson qui dit qu’il n’aura peut-être jamais le courage de parler sur cette mort épouvantable... A quarante-quatre ans. Il y a cinq jours encore !...
Вечір минає за писанням запрошень на 12-те.
On passe la soirée à écrire des invitations pour le 12.
Я почуваюся достоту так, ніби ця смерть мене зламала... Ми не змогли ввійти, простоявши в черзі дві години.
Je suis tout à fait comme si cette mort m’avait brisée... Nous n’avons pas pu entrer, après avoir fait queue pendant deux heures.
А проте натовп був досить шанобливий, як зважити на французьку вдачу, тисняву, штурхани ліктями, завʼязані розмови, вічну спокусу дотепувати з усякого приводу; неминучі жарти в такому стовпищі.
La foule a été assez respectueuse pourtant si l’on prend en considération le caractère français, la presse, les coups de coude, les conversations engagées, la tentation perpétuelle de faire de l’esprit à propos de tout; les drôleries inévitables dans une cohue pareille.
А коли хтось голосно сміявся, були люди, які закликали до тиші або кричали: це непристойно, шануйте його... А скрізь продавали фотографії, медалі, ілюстровані газети. Життя, смерть Ґамбетти! Ні Серце стискається перед цим безжальним засвідченням події, перед цим розголосом, таким природним а проте, який видався мені якимось безсоромством...
Et lorqu’on riait fort, il y avait des gens qui imposaient silence, où criaient c’est indécent, respectez-le... Et on vendait partout les photographies, les médailles, des journaux illustrés. La vie, la mort de Gambetta ! Non Le cœur se serre devant cette constatation brutale de l’évènement, de cette publicité si naturelle pourtant qui m’a paru comme une impudeur...
Примітки
Пеллетан — Каміль Пеллетан (1846–1915), радикальний республіканський журналіст і політик із «La Justice», супротивник Ґамбетти. ↩
Клод Віньйон і Каміль Мопен — критик і письменниця з «Беатриси» Бальзака (1839). ↩
Спюллер — Ежен Спюллер (1835–1896), найближчий соратник Ґамбетти впродовж двадцяти років. ↩
Бріссон — Анрі Бріссон (1835–1912), голова Палати депутатів. ↩