Середа, 18 жовтня 1882

Ми дуже хвилюємося через уперту відсутність Мічки, але не наважуємося їхати по Помарів, бо вони пообіцяли навідатися цими днями і було б смішно виявляти забагато нетерплячки. Треба вдавати байдужість, але ж є лови, і нам потрібна їхня співпраця, а оскільки сьогодні неділя, Поль і Гарницький їдуть [до] Диканьки, до малих князів, бо потрібен час, щоб організувати облаву, сіті й купу складних речей — полюють-бо в їхньому лісі; знаєте, ці лови величезні, буде, може, тисяча селян, і сіті оточать кілька кілометрів лісу, поліцію попереджено, а офіційні лови відкладено через татові, бо за законом полюють у коронних лісах; мені ніколи все це вам пояснювати, бо я під враженням від ранкової сцени між Полем і його дружиною. Ця жінка дурна, нечупарна, погано вихована й бридка, бо в неї жахливі зуби, з яких одного спереду бракує; тіло обвисле, у ній немає ані крихти чару... Та все це було б нічого, якби вона була лагідна, добра й проста. Вона прискіплива й сповнена відчуття своєї вищості. Здається, ця маленька ранкова розвага повторюється щодня; це було через дрібницю, я ніколи не була присутня при чомусь дурнішому й безглуздішому навіть у самих докорах.
Вона врешті заявила, що Поль поганий батько, що в неї не може бути досвіду, бо це лише її друга дитина, а раніше дітей не було, і що це його справа наглядати за няньками, за тим, тепліша чи холодніша купіль (?), словом... Та що я знаю — речі такі розпливчасті, а нарікання такі позбавлені змісту, що це справляє на мене враження хмари диму, яка страшенно дратує нерви. Вона вдає дитину; а проте жінка двадцяти чотирьох чи двадцяти п'яти років, мати, мала б знати більше за двадцятитрирічного хлопчиська.
А ще там погано впорядковано й нечисто.
А будинок же великий, бо тепер вони живуть у червоному будинку. Бідолашний товстун Поль намагався сприймати це зі сміхом і згладжувати гострі кути при нас, щоб ми не могли сказати йому: а що ми тобі казали? Він на кожному кроці каже, що обожнює свою дружину і що цілком щасливий, він каже це забагато. А вона перебільшує свою любов до дітей, говорить ніжності... Зрештою, мене це бентежило, як щось фальшиве на звук.
Поль — найкращий чоловік на світі. Він не дістав ані шеляга посагу, а все, що дала йому мама, витрачається на дружину й дітей; на себе він не витрачає нічого й думає лише про своїх, маючи заледве двадцять два чи двадцять три роки. Я дуже ніжна з пані, бути інакшою було б нерозумно, та й я не хочу ні в що втручатися, тільки кажу це тут, а княгиня, яка так само чужа цим речам, як і я, поділяє мою думку. Ні, треба було її чути — вона написала Полеві листа, щоб сказати, що поїде до батька з дітьми. І все це тому, що нянька хлопчика виглядає сумною, що Поль тут нічим не зарадить і що вона боїться, аби молоко не зіпсувалося. Зрештою, якби ви там були, ви подумали б, що обидвох немовлят покалічено або заморено через недбальство Поля. А обоє почувалися чудово. А вона...

Примітки

Облава — гонитва, під час якої загоничі виганяють звіра на стрільців, що чекають.