Понеділок, 2 жовтня 1882

CZ ENUKFR

Ось у двох словах те, що каже батечко Родольф; додайте сюди жест, інтонації та всі ті розлогі пояснення, що це за собою тягне. Чорт забирай, якби я була в змозі зробити шмат дуже добре, я б не плакала. Але ж ось! Мені доводиться робити речі понад мої сили; у моєму віці Брезло не робила пленерів із такими претензіями. Отже... ось уже не знаю вкотре я все переробляю... За рік я, може, зробила б це з першого разу. Але ж ось — батечко Шарль, може, наступного року помре, та й я теж. Я беруся за найважче, я не роблю з нього Бастьєна-Лепажа, а волаю так, наче це не природно й не справедливо. Брезло зробила пленер аж за рік, та й то він не був такий важкий. Бо велика різниця між постаттю, що вирізняється на тлі землі чи дерев, речей, які мало змінюються, і постаттю, що вирізняється на тлі води, від цього можна знавісніти... Тож я не хочу нічого робити поступово... Італійську я вивчила з Данте. Зрештою, хай там як, я приїздю на цей острів Гранд-Жатт, шкрябаю, зчищаю, руйную й перерублюю наново, щоб зробити останнє зусилля... У стані напруги нервів і надзвичайної рішучості... А треба було б багато спокою — і переробити це поволі, наче нову річ, послуговуючись досвідом, набутим за ці три тижні острівного живопису... Матінка Жакоб сказала мені, що я буду на острові, а Едмон наворожив мені, що саме на острові я маю зробити казна-що або що зі мною станеться щось щасливе, словом, що це острів має зробити моє щастя... Я про це не думала, коли туди їхала, а тепер не вірю, бо щоб саме цей рибалка був доброю річчю... потрібне було б справжнє диво, тож я волію про це не думати й одразу сказати собі, що ні, ні, ні і ні.

Voici en substance ce que dit le père Rodolphe, ajoutez-y le geste, les intonations et les développements que tout cela comporte. Tiens parbleu si j'étais en état de faire un morceau très bien, je ne pleurerais pas. Mais voilà ! Il faut que je fasse des choses au dessus de mes forces, à mon âge Breslau ne faisait pas des plein-air à prétentions pareilles. Donc... Voilà je ne sais combien de fois que je refais... Dans un an je le ferais peut-être du premier coup. Mais voilà, le père Charles sera peut-être mort l'année prochaine et moi aussi. J'entreprends ce qu'il y a de plus difficile, je n'en fais pas un Bastien-Lepage et je hurle comme si ce n'était pas naturel et juste. Breslau n'a fait un plein air que dans un an et encore n'était-ce pas difficile comme ça. Car il y a loin entre une figure se détachant sur de la terre ou des arbres, des choses qui changent peu, à une figure se détachant sur l'eau, c'est à en devenir enragé... Aussi je ne veux rien faire par degrés... J'ai appris l'italien dans le Dante. Enfin quoi qu'il en soit j'arrive sur cette île de la Grande Jatte, je gratte, je racle, je démolis et je reprépare pour tenter un dernier effort... Dans des dispositions de tension de nerfs et de résolution extraordinaire... Il faudrait beaucoup de calme, et refaire cela doucement, comme une chose nouvelle me servant de l'expérience acquise dans ces trois semaines de peinture insulaire... La mère Jacob m'a dit que je serais sur une île et Edmond m'avait prédit que c'est sur une île que je devais faire je ne sais quoi ou qu'il m'arriverait quelque chose d'heureux, enfin c'est une île qui doit faire ma fortune... Je n'y pensais pas en y allant et maintenant je n'y crois pas car pour que ce soit ce pêcheur qui soit une bonne chose... il faudrait un vrai miracle, aussi j'aime mieux ne pas y penser et me dire tout de suite que non, non, non et non.