Середа, 30 серпня 1882

Спершу мене відриває від живопису оббивальник, тоді ще хтось, потім злива, далі мала, яка зовсім не вміє позувати, а наприкінці Фелікс приходить казна-чого... І врешті-решт я сідаю писати, щоб не плакати. Я роздратована до краю!!... Щойно я намалювала, підготувала й ось-ось почну писати — як трапляється щось, що мені заважає, тож я в розпачі, починаючи кожен етюд, бо майже ніколи не можу його закінчити. А це смерть. Я дуже нещасна.
Мистецтво — та це навіть не мистецтво; муки митця — це щось благородне.. Я не маю права претендувати ні на що, це лише вульгарні прикрощі істоти, якій нічого не вдається.
Що я роблю? Нічого!
Я починаю, кидаю, починаю знову, і тоді як інші роблять по етюду щотижня, я!... Я виснажуюся в марних зусиллях — наче коли хочеш закричати в жахітті й не можеш.
А час минає.