Субота, 12 серпня 1882

# Samedi 12 août 1882

Ось так. Прикро, що не можна побачити справжній ефект, не скомпрометувавши себе... Не те щоб я була така дурна, аби вважати себе невідпорною, але цілком природно, що хлопець у таких умовах кохає тебе до нестями.

Voilà. C'est ennuyeux qu'on ne puisse pas voir l'effet sans se compromettre... Ce n'est pas que je sois bête au point de me croire irrésistible, mais il est tout naturel qu'un garçon dans ces conditions-là vous aime à la folie.

Усе це показує мені, що в мені є нездоланна потреба уявляти й писати і що я хочу... На добраніч.

Tout ça me montre qu'il y a en moi un besoin invincible d'imaginer et d'écrire et que je veux... Bonsoir.

У мене мігрень... А під час сеансу прийшов старий Робер-Флері, ніби випадково, але, гадаю, таки щоб дати пораду щодо портрета; я на це не серджуся, бо старий незрівнянно сильніший за свого синка-парубка. Голова болить так, що я лягаю на двадцять хвилин, і це мене зовсім зціляє, а оскільки ввечері прийшли Ґавіні разом із Жері, щоб повезти нас до кафешантану, ми туди їдемо. Агата лишається дорогою. Мить я думала, що захворію, та де там.

J'ai la migraine... Et pendant la séance est venu le père Robert-Fleury comme par hasard, mais c'est je pense bien pour donner un conseil sur le portrait, j'en suis pas fâchée car le vieux est autrement fort que son vieux garçon de fils. La tête me fait si mal que je me couche pour vingt minutes, ce qui me guérit tout à fait et les Gavini étant venus le soir avec Géry pour nous emmener au Café chantant, nous y allons. Agathe reste en route. J'ai cru instant que j'allais être malade, ah bien oui.

Попередній запис Огляд зошита Наступний запис