Неділя, 13 серпня 1882

Третя година ночі, я не можу заснути.
Сьогодні ввечері я показала Тоні етюд лахмітниці, який він знаходить так собі, і новий ескіз картини, який він вважає дуже добрим. По суті, ескіз не новий, він такий самий, як той найперший, що я подерла й переробила. Мені здається, що речі треба задумувати відразу, особливо ті, які тебе так глибоко вражають і захоплюють. До того ж Тоні має рацію: цю картину відносно легко зробити, тут лише дві постаті, тут немає того, що звуть «коронним місцем», бо все відбувається в невизначену годину, силуети вирізняються темним. Уся річ, зрозумійте добре, уся річ у тім, щоб добре вловити співвідношення неба, постатей і землі. А ще, передусім, передати поезію цієї години, глибоку, жахливу розпуку того, що щойно сталося. [Три закреслені рядки, нерозбірливо]
Тепер він вважає, що знайдено, що пози відчуті глибоко, пронизливо, а вся річ у тім, щоб передати це так, як я це відчуваю.
— Якщо ви точно вловите тони, співвідношення цього з тим і тим, це може вийти дуже гарною річчю, цілком.
Так, ось і все. З одного боку — щось схоже на жах, а з іншого — несамовитість.
Це залежить від мене!
І тоді я лягла опівночі, уже не думаючи про денні суперечки про натуралізм, живопис, вулицю!
Думаючи тільки про цю картину, яка набуває в моєму мозку безмірних розмірів; а щойно уява розгойдалася — усе перебрала: я над нею працюю, ось вона готова, я її приношу, її виставлено. І натовп, що скупчився перед нею, хвилювання, що стискає мені горло, страх перед чимось не знаю яким, шаленим, а потім нестямна радість услід за цією тривогою. І все це проймає мене дрожем і потом по всьому тілу; я встала о третій, читала, а тепер пишу з ескізом перед собою. Та я готую собі тут жорстоке розчарування!! Ні, оскільки я ні в чому не певна, я спробую... А втім, можливо, це дві чашки чаю, випиті ввечері, не дали мені заснути. О! ні.