Четвер, 3 серпня 1882

Те саме. Я [замазано: хотіла б] спробувати вдихнути трохи сучасності в цього академіста, як свого часу думала очистити салон пані Картрайт... Бо нестерпний цей Тоні. Він пише всіляких Вобанів, Лафаєтів, Шарлотт Корде... Або кардинала з його небогами!! Або Рішельє, який бавиться з кошенятами!
А кардинал-меломан! Я добре знаю, що це на продаж, але ж зрештою! Такого не можна навіть продавати! А його методи! Він зробить начерк дерева, тоді запише, які в нього тони, а повернувшись додому, малює з голови, за письмовими нотатками.
Зрештою, поки він показував мені альбом римських товаришів, ми заговорили про користь таких зібрань, де можна обмінюватися думками й навчати одне одного. І відразу: чому б не заснувати обід? П'ятеро жінок і п'ятеро чоловіків. Отже, десятеро засновників, решту приймали б лише одностайним голосуванням. Це було б чарівно, ново й мило. Я пристаю на цю думку... З чоловіками легко. Тоні, Сен-Марсо, Бастьєн, Жерве, Жюліан. А з жінками... Я і, мабуть? Бо вони мають бути приємні, поважні й бодай трохи знамениті. Такі, звісно, є... Та стільки всього треба зважити...
Пані Мадлен Лемер була б справжнім скарбом, тоді донька Жуля Бретона, пані Дермон, тоді... пані Коммер, у дівоцтві Паттон (донька пана Кабанеля).
Є ще, звичайно, II Хто? Їх багато, і це дуже непросто. Це було б чарівно.
Застаємо вдома Соутцо, лишаємо його на обід, щоб розпитати про Алжир, а ще Чумакова, тоді Сент-Амана, інакше кажучи Агату.