П'ятниця, 4 серпня 1882

Пруньє надсилає мені квитки на вручення нагород у Консерваторії, ми йдемо туди. Це дуже цікаво.
А потім у Ліс, але ось у чому річ.
Поряд із Гавронцями є сусіди на прізвище князі Кочубеї, їх двоє; молоді, сироти, кавалергарди й незмірно багаті. Влітку вони, кажуть, приїздять нудьгувати в село; княгиня Еристова про це розповідала й писала, Поль писав, а я, посміявшись, тепер про це думаю. Хтозна? Сусідство, село, мої чари... Це була б казка з «Тисячі й однієї ночі». Я хотіла б поїхати туди на три тижні замість Дьєппа чи Трувіля.
Влаштувати полювання в дусі Лізи Трубецької: якщо вдасться — тим краще, якщо не вдасться — біди небагато. Зате місяць проведу в подорожі. Моя майстерня саме віддана малярам і декораторам... Чому б ні? Я кажу про це своїм зі сміхом... Це було б кумедно... Ах! якщо це станеться, даю обітницю пожертвувати сто тисяч франків бідним, інкогніто.