Середа, 19 липня 1882

Який же наш подив, коли ми бачимо, що з'являється Еміль!
Учора, коли ми, сміючись, його запрошували, він сказав, що повертатиметься щоразу, коли йому того захочеться. І ось він приходить, щоб узяти назад одне слово.
Котре?
Учорашнє, бо я не наважуюся приходити часто, а якщо ви не бачитимете мене шість тижнів, ви подумаєте, що це тому, що мені це не приємно. Принаймні такий зміст фрази, бо він заплутався, почервонів... О юносте!
Чи пам'ятаєте ви мене — як я цілими днями журилася через вихоплене слово, на яке хтось навіть не звернув уваги. Уявляючи собі речі, які той начебто мав думати, готуючи, складаючи відповіді, фрази, щоб виправити, пом'якшити чи підкреслити...
Дуже мило я взялася сміятися, удаючи, ніби не зрозуміла, аби його заспокоїти, і врешті звинуватила його в тому, що він вигадав цей шитий білими нитками привід, аби знову побачити красуню Ірму. Він підготував свою фразу, вивчив цю сцену й зрештою зізнався, доволі збентежений... Це молодо, це свіжо, це чарівно. Йому, мабуть, страшенно соромно, і він кляне свою «незграбність».
«Ще краще було б нічого не казати».
Я впізнаю всі ці дрібні муки, яких сам собі завдаєш...
Кажуть, що він у мене закоханий... Аби тільки він не надумав мене уникати. Хіба не дурість, що цей хлопець має такий добрий смак?! Але це освіжає мені душу. Це наче велике вікно, раптом розчахнуте в мої чотирнадцять років. Добрий живопис, надія на картину й це роблять мене дуже веселою, і я кажу архітекторові, який ішов, що коли він здатен на тиждень позбавити себе феєрверків нашої розмови, то він лише істота нижчого ґатунку.
А втім... мені не щастить на такі завоювання, бо, знаєте, схоже, я дуже займаю думки ще одного вельможі, такого собі Карр'є-Беллеза. Але архітектор молодший, наївніший, і зрештою, хоч би звідки воно йшло, це завжди приємно, чи не так; навіть зросла в душі нікчемного архітектора — це все одно квітка...
Ах! Ти жартуєш, то немає вже нічого святого!.. Ні, але мене це тішить, та й Рюї Блаз таки був закоханий у Королеву —

Примітки

Альбер-Ернест Карр'є-Беллез (1824—1887) — видатний скульптор.
П'єса Віктора Гюго «Рюї Блаз» (1838), у якій лакей закохується в королеву Іспанії — романтичне порушення станових меж, яке Марі грайливо згадує.