Четвер, 20 липня 1882

Княгиня вийшла з божевільні, куди її запроторили її чарівні сини. Сербський міністр наказав її випустити. Тепер сини все звалюють на лікарів, і саме Алексіс супроводжує свою матінку до нас. Вони всі божевільні. Ця бідолашна жінка все говорить мені про те, щоб я вийшла за цього бовдура Алексіса, який і сам того хоче. Вони всі божевільні.
Сьогодні ввечері ми йдемо до Біделя — Аделіна й обидва Жері.
Ґабріель чимось засмучений, дуже заклопотаний своїм від'їздом до Константинополя; він лишив якесь кохання в Берліні, це виказують тисячі дрібниць, передусім певна відраза до буденних речей, прагнення до кращого, вищого. Читання Ґете, «Вертера»; поетичні образи й гіркота.
Одне слово, він менш милий, але жвавіший. До речі, я кажу йому, що він має розумніший, ніж зазвичай, вигляд і що це піде йому на користь. Він менш порожній, ніж я думала, і добре усвідомлює, як мало втішно я про нього суджу, і каже, що мені завжди потрібна якась цяцька і що, зрештою, по двадцяти хвилинах розмови я ладна викинути його собакам. Що дає мені кращу думку про його розум, так це те, що він зрозумів: я ніколи не тішуся ним довго... За кілька годин від цього й сліду немає, але в певну мить — зворушені мрії... Можливо, було б добре об'їхати з ним острів, човном, увечері... Ні... Досі всі мої... враження обертаються на ніжність до журналіста тридцяти восьми років.