Вівторок, 18 липня 1882

Завершення Ірминої голови. Еміль Бастьєн приходить посеред сеансу, який тоді перериваємо, щоб випити чаю й побалакати в саду.
Близько сьомої приходять Тоні та Жюліан. Великі компліменти голові: соковито, м'яко, тонкий тон, дуже добре. Нарешті ви вийшли із сухості. Спокійно, додає Жюліан... Це наче дати бідакові п'ятсот франків.
Тільки от під час обіду — буря. Діна безперестанку наповнює тарілки й келихи й добиває Жюліана своїм: ви нічого не їсте, ви не п'єте. Одне слово, бідолашний Жюліан геть напідпитку.
На щастя, усе минулося добре, на щастя, він був бездоганно пристойний, але могло б вихопитися якесь слово, і тоді... Скільки разів я казала, що ці наполягання поганого смаку, мов у селянина, який хоче впоїти кума, — це не люб'язність; це непристойно, сміховинно...
Що вдієш, у цієї дівчини чарівні барви, дивовижне волосся, цікавий тип, вона добра... Але коли вона хоче бути граційною, у ній є щось хтиве, що мене аж відштовхує, а ще ця відсутність міри в усьому!.. Тоні не втратив самовладання, чи принаймні мав звичайнісінький вигляд. Однак я дочекалася півночі, щоб показати йому ескізи моєї картини.
Враження дуже добре. Це глибоко відчуто, каже він. Тільки треба, щоб я змінила позу жінки на другому плані, а те, що він радить, театральне й академічне. Зрештою, у таких речах не можна нікого слухати. Те, чого я прошу, — це поради щодо виконання, яке становить найбільші труднощі. Схопити вечірній ефект і працювати просто неба над цим величезним полотном: 3 метри 27 заввишки на 2 метри 50 завширшки.
Мені прикро, що довелося говорити про це після обіду, це може применшити цінність сказаних добрих слів, та все ж ні, Тоні надзвичайно сумлінний.
Цей старий пройдисвіт щойно провів три дні у Фонтенбло з Реною, я знаю це від Ірми. Схоже, він прив'язується до цих маленьких вертихвісток, як старий дід.
Картину, без сумніву, доведеться робити в Алжирі, бо в Єрусалимі не було б жодних зручностей для влаштування. Схоже, це може бути захопливо, що це дуже гарно робити... Але в Тоні ідеї на свій, Тонів, лад.
Робити начерки кожної речі окремо, а потім переписувати все це на велике полотно. Та це ж не триматиметься купи! Та ніщо не зрівняється з безпосереднім враженням від природи. Та це було б фальшиво.