Неділя, 9 липня 1882

Отже, ми відвезли Тоні до пані де Фітц-Джеймс, яка хотіла б, щоб її внучка вчилася. А втім, мала була розлючена й не приховувала цього, що нас, запевняю вас, дуже збентежило. Після цього обід із Тоні, Жюліаном та Енґельгардтами, скорочено — Енґель... Спершу ми з Тоні сперечаємося про живопис, ідеться про пана Бодрі, чиїх чеснот я, схоже, недооцінюю, а звідти переходимо до речей про Італію, про поетичні враження, з яких Жюліан кепкує: він каже, що попри всю її красу, на самоті там мало б бути сумно... На це я відповідаю, що є щось краще за реальну присутність і що ця божественна країна спричиняє... породжує... уже й не знаю... прагнення, які... Тоні вважає це дуже слушним, і що враження таке сильне, що якби знайшлася душа, яка відповідала б цим прагненням, від цього вмерли б на місці. Може, від цього й не вмерли б, але я розумію, що такий вислів викликаний інтенсивністю враження.
Мені жаль тих, хто там нічого не відчув... Я була там за прикрих, грозових обставин... Але повертаюся туди в спогадах... Тоні таки сентиментальна істота, і сьогодні ввечері, коли ми зустрілися на кількох вершинах почуттів, у [спалахах] миттєвих відтінків... Можливо, голова в нього трохи запаморочена... Це відчувається, і від цього стаєш іще красномовнішим. Немає нічого, що так підносить і робить чарівним, як відчуття, що ти справляєш... приємний вплив, та ще й! Ах, яке щастя! Сен-Марсо сказав йому, що я чарівна, своєрідна, незвичайна й приваблива! Але... у нього коханка, заміжня, і хвороба шлунка!
По обіді ми йдемо до Біделя дивитися звірів у Нейї; Бідель — це Кассаньяк-приборкувач хижаків. Це прекрасно. А оскільки ще не пізно, ми піднімаємося на повітряній кулі, і позаяк, зрештою, лише пів на дванадцяту, ми доїжджаємо аж до Тоні, а висадивши їх на тротуар, я завертаю екіпаж назад, щоб спитати, котрого з двох звуть Жозефом... один із них забув своє пальто...
Я сп'яніла від самої себе, я просторікувала без міри й у захваті... Митці — це вже дуже тонко, але я хотіла б бачити людей пера, я певна, що дала б щастя цим мислителям... Ні, бо, бачте, це цікаво... Слово прекрасніше за живопис — порпатися в почуттях. Ах! Яке поле для суперечок, які чарівні бесіди... А найдивовижніше те, що я плекаю надію блищати... Але ніколи не блищиш, коли на це розраховуєш. О юносте, о життя, о все на світі! Я задоволена! Чим? Це доволі важко визначити... Немає для жінки більшого вдоволення, ніж коли вона вважає, що чарує...

Примітки

Поль Бодрі (1828—1886) — уславлений академічний живописець, найвідоміший розписами стелі паризької Опери.
Напівіронічний відгомін богословського терміна «présence réelle» (реальна присутність Христа в Євхаристії), застосований тут до квазімістичного переживання Італії.
Рене де Сен-Марсо (1845—1915) — уславлений французький скульптор.
Уславлений звіринець і цирк Біделя — популярна ярмаркова розвага.