Неділя, 12 березня 1882

Я повертаюся снідати й застаю Етьєна й тітку в сльозах. Жорж помер.
Ось чого майже бажали всі, кого він мучив, роблячи й сам себе таким нещасним, та враження від цього все одно жахливе.
Мама й тітка волали про мучеництво й винуватили себе [замазано: мало не в його смерті], забувши, що він зробив життя всім нам таким тяжким. А втім, я й сама лишилася такою збентеженою цією жалюгідною смертю на горищі й під чужим ім'ям, що всі слова, сказані в хвилини роздратування, спали мені на думку, мов злочини.
Цілу годину я мало не дорікала собі за те, що я робила, аби він не лишався відкрито в нас із дівкою з вулиці... Ви знаєте все, що знаю я, — так от, Розалі щойно зізналася мені, що я знаю лише соту частину того, чого натерпілися ці пані, — настільки від мене все приховували; ви ж пам'ятаєте, що я кричала на все горло, щоб він більше не приходив і щоб ніхто більше не плутався в його брудні справи... Та попри це мама завжди йшла визволяти його з найжахливіших місць. Але все стирається перед смертю...
Ах! яка ж жахлива річ — дорікати собі за якусь жорстокість до померлого!.. Мені треба згадати все, що він нам учинив, щоб виправдати себе за те, що я, як мама, не покривала його мерзот... І все ж я доходжу до того, щоб сказати собі, що він був лише божевільний, хворий, але добрий, але любий, але нещасний... Я бачу його під брамою для екіпажів... Кажуть, він плакав, коли йому сказали, що я тяжко хвора... І такий нещасний усе своє життя, маючи все, щоб бути одним зі щасливців цього світу. Знівечив своє життя через дурниці, замастив усю свою родину; зрештою, одержавши велике багатство від батька, дав себе обікрасти, пограбувати, бо не поїхав до Росії, боячись стати перед виправним судом, хоч і не скоїв ніколи нічого, крім дрібних підлот, і завжди ховаючись, мов злочинець... Лишається сподіватися, що дещо з того перепаде Діні; не міг же він усе проїсти, далеко до того, хоча щодня надходять відчайдушні благання про гроші, йому раз у раз їх посилали, і попри це мама волає, що він, може, помер з голоду, — родинна схильність усе прибільшувати [Викреслено: О, який же все це смуток]. Та ця бідолашна Діна... Ви ж знаєте, що Жорж одружився з удовою, старшою за нього, а Етьєн одружився з донькою цієї вдови, що в Росії не дозволено; був довгий процес, і оскільки Етьєн виявився спритнішим, то скасували саме Жоржів шлюб, на десять років раніший за Етьєнів. Ось які речі можуть статися в Росії.
Дітей було троє: Діна, Лола і брат шістнадцяти років, блискучий учень, що обіцяв дійти до найвищих доль, — коли він дізнався, що не має імені [замазано: без імені в] Росії це куди жахливіше, ніж тут, — він наклав на себе руки.
Ви ж пам'ятаєте цю жахливу річ сім років тому.
Отже, оскільки шлюб недійсний, діти не успадковують, хіба що брати відмовляться на їхню користь, але ж тут цей любий Олександр... Ах! який це смуток. А я ще скаржуся, коли поруч зі мною ця бідолашна Діна така нещасна, навіть не кажучи про сам статок.