CZ ENUKFR

Вівторок, 21 лютого 1882

О! шалений успіх; у понеділок ми їдемо на битву квітів перевдягнені, але без масок. Тато, мама, тітка й княгиня скромно трималися ззаду, а Діна, Поль, Ніні, Божидар і я — на передовій, усі пʼятеро молоді, чепурні, у своїх білих костюмах Ватто, лілових стрічках, фіалках, злегка напудрені, і сонце грало на всьому цьому. Нас засипали квітами й увесь час вітали вкрай улесливими вигуками; великі букети дощем сипалися, ми відбивалися — словом, це було чарівно, чарівно, чарівно. І всі були такі певні, що наш віз дістане почесний прапор, що про це написано в сьогоднішніх газетах, а проте ми нічого не дістали. У комітету були інші коти, яких... винагороджувати, але якби це було загальне голосування!! Кажу вам, ми повернулися спʼянілі від свого тріумфу. Божидар безперестанку нам це переповідав, наче нас там і не було: а ви чули цю, чи ту, чи ще ту, що нам казали, як плескали, і народ, аж до квіткарів, які кидали нам букети. І забували про Сару, щоб оспівувати наші перемоги, — з її плечима, як вішак, довгими руками, покрученими долонями... А втім, ми ще танцюємо; вівторок трохи затьмарила ница поведінка Комітету, який дав перший прапор Левінам і Дюранам, у яких не було нічого надто гарного, а третій прапор — Пʼєро в стилі Людовіка XV, які цілком заслуговували на перший. Справедливосте, де ти??! Та цей вечір! А втім, це увічнено в чорнильних силуетах. Спершу ми їдемо до Тіста, який винаймає нам доміно з ситцю в червоний горошок, ми купуємо півмаски — і нумо: Божидар і я попереду, Діна, Поль і його дружина насилу плентаються й щодесять хвилин спиняються, щоб сказати: вертаймося, дивитися більше нема на що. Та Божидар урятував становище, шаленіючи, мов чорт; я зроду нічого подібного не бачила, він сам-один привабив доволі похмурий натовп із чужинців, що приходили дивитися на все це із сумним виглядом. Ні, слово честі, є ж люди!

Mardi 21 février 1882 Oh ! un succès monstre, nous allons lundi à la bataille de fleurs déguisés mais sans masques. Papa, maman, ma tante et la princesse se tenaient modestement en arrière et Dina, Paul, Nini, Bojidar et moi sur la brèche, tous cinq jeunes, pimpants avec nos costumes Watteau blancs, rubans mauves, violettes, un œil de poudre avec le soleil jouant sur tout cela. On nous a inondés de fleurs et salués d’exclamations tout à fait flatteuses tout le temps; les grands bouquets pleuvaient, nous avons riposté enfin c’était ravissant, ravissant, ravissant. Et tout le monde était tellement sûr Que notre char aurait la bannière d’honneur que c’est dans les journaux ce matin et pourtant nous n’avons rien eu. Le comité avait d’autres chats à... récompenser mais si ç’avait été le suffrage universel !! Je vous dis que nous sommes revenues grisés de notre triomphe. Bojidar n’arrêtait pas de nous le raconter comme si nous n’avions pas été là, et avez-vous entendu celle-ci ou tel autre ou encore celui-là, ce qu’on nous a dit comme on a applaudi, et le peuple, jusqu’aux marchands de fleurs qui nous ont jeté des bouquets. Et on oubliait Sarah pour chanter nos victoires avec ses épaules en porte-manteau, ses longs bras, ses mains tortillées... Du reste nous dansons encore, mardi a été un peu obscurci par l’ignoble conduite du Comité qui a donné une première bannière aux Lewin et Durand qui n’avaient rien de bien joli et une troisième bannière aux pierrots Louis XV qui méritaient amplement la première. Justice ou es-tu ??! Mais le soir ! Du reste c’est immortalisé en silhouettes à l’encre. D’abord nous nous rendons chez Tiste qui nous loue des dominos de calicots à pois rouges, nous achetons des loups et allez donc: Bojidar et moi en avant, Dina, Paul et sa femme se traînaient péniblement et s’arrêtaient toutes les dix minutes pour dire: rentrons, il n’y a plus rien à voir. Mais Bojidar a sauvé la situation en se démenant comme un diable, je n’ai jamais rien vu de pareil, à lui tout seul il a amené la foule assez morne composée d’étrangers qui venaient voir tout cela d’un air triste. Non ma parole d’honneur il y a des gens !