Вівторок, 21 лютого 1882

О! шалений успіх; у понеділок ми їдемо на битву квітів перевдягнені, але без масок. Тато, мама, тітка й княгиня скромно трималися ззаду, а Діна, Поль, Ніні, Божидар і я — на передовій, усі п'ятеро молоді, чепурні, у своїх білих костюмах Ватто, лілових стрічках, фіалках, з легким припудренням, і сонце грало на всьому цьому. Нас засипали квітами й увесь час вітали вкрай улесливими вигуками; великі букети дощем сипалися, ми відбивалися — словом, це було чарівно, чарівно, чарівно. І всі були такі певні, що наш віз дістане почесний прапор, що про це написано в сьогоднішніх газетах, а проте ми нічого не дістали. У комітету були інші коти, яких... винагороджувати, але якби це було загальне голосування!! Кажу вам, ми повернулися сп'янілі від свого тріумфу. Божидар безперестанку нам це переповідав, наче нас там і не було: а ви чули цю, чи ту, чи ще ту, що нам казали, як плескали, і народ, аж до квіткарів, які кидали нам букети. І забували про Сару, щоб оспівувати наші перемоги, — з її плечима, як вішак, довгими руками, покрученими руками... А втім, ми ще танцюємо; вівторок трохи затьмарила ница поведінка Комітету, який дав перший прапор Левінам і Дюранам, у яких не було нічого надто гарного, а третій прапор — П'єро в стилі Людовіка XV, які цілком заслуговували на перший. Справедливосте, де ти??! Та цей вечір! А втім, це увічнено в чорнильних силуетах. Спершу ми їдемо до Тіста, який винаймає нам доміно з ситцю в червоний горошок, ми купуємо півмаски — і нумо: Божидар і я попереду, Діна, Поль і його дружина насилу плентаються й щодесять хвилин спиняються, щоб сказати: вертаймося, дивитися більше нема на що. Та Божидар урятував становище, шаленіючи, мов чорт; я зроду нічого подібного не бачила, він сам-один привабив доволі похмурий натовп із чужинців, що приходили дивитися на все це із сумним виглядом. Ні, слово честі, є ж люди!

Божидар чверть години танцював канкан перед одним добродієм, ми казали найкумедніші речі, а він і не всміхнувся. [Замазано: Зрештою ми вдали, ніби повірили], що в нього розмальована картонна маска і що він уже давно під нею сміється. Якоїсь миті дві сотні людей заворушилися перед невимовним шарварком (ой! даруйте) Божидара; є один такий мотив, який ми співали, перед яким годі встояти, — я й досі танцюю, пишучи це...