Вівторок, 14 лютого 1882 — Зошит 094

CZ ENUKFR

Музикують аматори, а оскільки Жанна опікується митцями й любить їх, то було там троє чи четверо з Італійської опери. Молода жінка лагідна, добра, граційна, сердечна, мисткиня, милосердна... Словом, я весь час питаю себе, де ж її вада, щоб урівноважити всі її чесноти. Ви ж знаєте, що вона розлучена з чоловіком, бароном де Вейкерслотом, сином княгині де ла Тремуй. Були жахливі сцени, у тому, що все зіпсували, винуватять тещу й свекруху. Барон скаржився на надмірну простоту баронеси, яка не вдягалася як належить і скидалася на служницю своїх же слуг. А ще речі... Достоту не знаю; у неї двоє дітей, яких вона не любить. Коли судилися, баронеса де Вес свідчила проти власного брата. Та, гадаю, я вам усе це вже розповідала. Ах! які ж насолоди спостереження маємо ми, ті, хто читав Бальзака й читає Золя! Я цілком їм віддавалася, тим більше, що там не було нікого, хто міг би мене зацікавити бодай як флірт. Люди, яких я знаю в обличчя вже десять років, підходили до мене поговорити, були навіть такі, з ким я ніколи й не знайомилася, але вони бачили мене малою, а втім... І ця музика, що йшла своїм ходом, арія за арією... і Жанна, яка співала арію вʼязниці з «Трубадура», цю таку пристрасну музику, зі своїм личком гарненького папуги, що скидалося б на блаженну черницю, з великими руками у брудних білих рукавичках із лощеної козлячої шкіри і з великими пальцями, що тріпотіли в повітрі, мов у вченого кролика, у драматичних місцях чи на високих нотах... Барнола був там, він навідав нас удень. Його... тітка померла, і він купив собі віллу... Та як же ми далеко від Парижа: на ньому були сорочкові запонки, квадратні й круглі впереміш, такого розміру, що на них можна було розгледіти пейзажі, церкву Святого Марка у Венеції тощо... І Мертенси..., баронеса, як завжди елегантна й, як завжди, вродлива попри свої, може, сорок років...

On fait de la musique d’amateurs et comme Jeanne protège et aime les artistes il y en avait trois ou quatre de l’opéra Italien. La jeune femme est douce, bonne, gracieuse, pleine de cœur, artiste, charitable... Enfin je me demande toujours où est son vice pour contrebalancer toutes les qualités qu’elle a. Vous savez qu’elle est séparée de son mari, le baron de Wykerslooth, fils de la princesse de la Tremoille. Il y a eu des scènes affreuses, on accuse les deux belles-mères d’avoir tout brouillé. Le baron se plaignait de la trop grande simplicité de la baronne qui ne s’habillait pas convenablement et paraissait être la servante de ses domestiques. Et puis des choses... Je ne sais au juste, elle a deux enfants qu’elle n’aime pas. Lorsqu’on a plaidé la baronne de Vayce a déposé contre son propre frère. Mais je crois vous avoir raconté tout cela. Ah ! que nous autres qui avons lu Balzac et qui lisons Zola, que nous avons des jouissances d’observation ! Je m’y livrais absolument d’autant plus qu’il n’y avait là personne qui pût m’intéresser même comme flirt. Des gens que je connais de vue depuis dix ans sont venus me parler, il y en avait même avec qui je n’avais jamais fait connaissance, mais m’ayant vue petite, du reste... Et cette musique qui allait son train, les airs succédant aux airs... et Jeanne qui a chanté l’air de la prison du « Trovatore », cette musique si passionnée avec sa figure de joli perroquet qui ressemblerait à une béate religieuse, ses grandes mains dans des gants blancs en chevreau glacé sales et ses ~~gros~~ pouces battant dans l’air comme chez un lapin savant dans les endroits dramatiques ou les notes aigües... Barnola était là, il nous avait fait une visite dans la journée. Sa... tante est morte et il s’est acheté une villa... Mais que nous sommes loin de Paris, il avait des boutons de chemise carrés et ronds alternés d’une dimension suffisante pour qu’on y distingue des paysages, l’église de Saint Marc à Venise etc... Et les Mertens..., la baronne toujours élégante et toujours belle malgré ses quarante ans peut-être...