Середа, 25 січня 1882 / Четвер, 26 січня 1882

Учора весілля панни Дюро з паном Анрі де Франсом, увесь бонапартистський клан і цей огидний Гавіні, який дав квитки на п'ятницю на сьогодні. А сьогодні якраз грандіозне засідання Ґамбетти. Ми все одно туди їдемо, сподіваючись якось влаштуватися, але дарма, це справжній шал; Коклен, якого ми зустрічаємо на ґанку, каже, що йому коштувало неймовірних зусиль дістати квиток. Ехт бачить, як ми розмовляємо з приятелем Леона. Оскільки я була вже вбрана, ми з мамою їдемо до маркізи де Ламбертьє, у якої вчора ввечері був бал. Бал як усі бали; на мені був один із тих незвичайних туалетів, які [замазано: лише я] можу мати, бо влаштовувати це треба самій, кравчиня кладе туди тільки шви. Дивовижний драпований газ, обвитий навколо тіла, з поясом із березок, що в'ються. Вам описують драповані сукні, та це не те; усі сукні, які шиють, скроєні за модою, і драпують на них теж за модою, псуючи мистецьке драпування мисиком у стилі Людовіка XV або ж чистий стиль Людовіка XV сучасним драпуванням; а в мене це так чарівно й так просто, що всі приміряльниці Дуссе приходили подивитися, а вчора ввечері всі жінки й навіть усі чоловіки були в захваті. Я танцювала, але не розважилася... Я їздила до Дуссе, щоб переробити ту славнозвісну сукню. Спідниця, коротка й облямована березками на підкладці, видно її лише коли я сідаю чи танцюю. Тоді ноги виринають із плутанини мережив і квітів. Нема нічого елегантнішого за дуже простий верх і пишний споденок. Є в цьому гарне зневаження багатства, яке надає величі й дотепності аж до самої моральної вдачі жінки.
Ах! невже ви гадаєте, що в мене голова цим зайнята. Якщо я про це й кажу, то лише тому, що речам треба віддавати те місце, яке вони посідають, але я дуже змучена. Я нічого не роблю!!
Ця безнадійна шестерня, де танці охоче стають спільниками моєї бездіяльності, — це жах! Можна бувати у світі й працювати, і річ не в одному чи двох вечорах... Вони в мене завжди були, вечори, щоправда, третьорядні, але, зрештою, що минулі, що теперішні — це однаково час, витрачений увечері. Так от, не це заважає мені працювати... У мене нема ательє, або мене весь час відривають — цей портрет Ніні, цей від'їзд. Так, треба їхати, це покладе край цьому марнуванню життя, а повернувшись — узяти віддалене ательє й працювати.