Пʼятниця, 20 січня 1882

Дуже гарний вечір учора в графині де Кесслер — посол Німеччини, Туреччини, німецький елемент, звісно, переважав; тож коли я поскаржилася на свій нежить одному зі своїх кавалерів, він із дуже лукавою міною сказав мені, що танцюють не носом, а ногами. І все це — з найлюбʼязнішою усмішкою. Була там і Етенсель, а також маркіза де Ламбертьє, колишня будівельна підрядниця, незмірно багата, яка, вийшовши заміж за маркіза де Ламбертьє, влаштовує чудові прийоми.
Вона була на нашому вечорі з пані де Кесслер, нас запрошено на її середи. Потім баронеса де Патлінген з австрійського посольства... бридка і вчащає до пані Турро, словом, світська пройда. І ще інші, що були з нами дуже любʼязні. А втім, наш вечір справив велике враження. Мене раз у раз запрошують танцювати, але я, як завжди, з обережності танцюю лише чотири чи пʼять разів і відмовляю одинадцятьом кавалерам, з-поміж них маленькому Флері, синові генерала, з яким ми розмовляємо і який дуже милий; а втім, ми часто зустрічалися в Дальма з Ґавіні, а потім і на нашому вечорі. Знайомимося також із прекрасною пані Готро, у якої найгарніше тіло у світі й голова німфи Жана Гужона. Вона фарбує собі брови й обличчя так, що жахливо скидається на крамничний манекен, але байдуже — вона така вродлива, така вродлива, така вродлива, така велична, піднесена зі своїм високим спокійним чолом... Дивовижна. Я вихваляла пані Бернардакі — що ж, ця набагато її перевершує, годі й мріяти про гарніші плечі, про чудовіше посаджену шию, про вродливіші груди. Вона вдягається дуже відкрито, але без непристойності; а втім, декольте непристойне лише в жінок негарної статури, у яких тіло випинається стиснуте чи зміщене корсетом.
Сидячи поруч із нею, я зазирнула в ліф і побачила, що форма справді божественна. Стопи короткі й товсті, як мені здалося, — а це було б шкода.
Я така змучена, нічого тут не роблю, мені хочеться поїхати, і все ж я хотіла б закінчити цей портрет, а стоять такі густі тумани, що майже нічого не видно.

Примітки

Віржині Амелі Авеньо Готро (1859–1915), уродженка Нового Орлеана, красуня паризького світу; Джон Сінґер Сарджент написав її в 1883–1884 роках як «Мадам Ікс» (Салон 1884 року). ↩
Жан Гужон (бл. 1510 — бл. 1565), французький скульптор доби Відродження, відомий насамперед німфами Фонтану Невинних у Парижі (1549). ↩