CZ ENUKFR

Субота, 3 грудня 1881

Учора ввечері приходив Жюліан із Тоні. Хіба ж не любʼязно — прийти знудитися моїм смутком? Щоправда, була тут Діна — весела, повненька, життєрадісна й кокетлива. Та коли я не говорю про малярство, ці двоє чоловіків цікавлять мене вкрай мало. Я просто люблю їх; ось, наприклад, у Тоні я приходжу, показую етюди, а потім ми розмовляємо — і це чарівно. Так само й із Жюліаном: я приношу йому як не картину, то задум, ідею, ми обговорюємо її ґрунтовно, найчастіше він мене підбадьорює, потім розмова ширшає й триває дві години. Але отак — без малярства, без задумів на майбутнє, без сподівань на гарне розміщення на Салоні, без мрій про нагороду!.. я мертва. Якби ми лишилися з Жюліаном наодинці, він підняв би мені дух, торкнувшись болючого місця й заговоривши про всі мої жалі, а я б поскаржилася й поплакала. Та однаково — він добре розуміє все, що я терплю, і йому від цього боляче, я цього певна. А Тоні й ці етюди, які ми мали зробити!.. Ах, який смуток, Боже мій... Вони навіть не намагалися мене втішити... Хіба що банальностями: хто ж не змарнував у житті місяця! Робіть ілюстрації; це так швидко мине! Кожен Салон — це сходинка, а я втрачу цей рік...

Samedi 3 décembre 1881 Hier soir Julian est venu avec Tony. N’est-ce pas gentil de venir s’ennuyer avec ma tristesse ? Il est vrai qu’il y avait Dina, gaie, grasse, réjouie et coquette. Mais quand je ne parle pas peinture ces deux hommes m’intéressent fort peu. Je les aime bien seulement, chez Tony par exemple j’arrive, je montre des études et après cela on cause et c’est charmant. De même avec Julian je lui apporte si non une peinture, un projet, une idée, nous en causons à fond, le plus souvent il m’encourage, puis la conversation s’étend et dure deux heures. Mais comme cela sans peinture, sans projets d’avenir, sans espoirs de bonne exposition, sans rêves de récompense !... je suis morte. Si nous avions été seuls avec Julian il m’aurait remonté en mettant le doigt sur la plaie et en me parlant de tous mes chagrins, et je me serais plainte et j’aurais pleuré. C’est égal il comprend bien tout ce que je souffre et cela lui fait de la peine j’en suis sûre. Et Tony et ces études que nous devions faire !... Ah ! quelle tristesse mon Dieu... Ils ne cherchaient même pas à me consoler... Si non par des banalités: qui est-ce qui n’a pas perdu un mois dans sa vie ! Faites des illustrations; ça passera si vite ! Chaque salon est une étape et je vais perdre cette année...