❦
Пʼятниця, 2 грудня 1881
Уже грудень. Мені слід було б бути за роботою, шукати тканини, велику вазу, що стоїть на задньому плані... Навіщо ці подробиці — лише щоб довести себе до сліз. А почуваюся я набагато міцнішою: їм, сплю, майже така ж дужа, як завжди. Та є цей легеневий застій унизу зліва. Правому бокові, хронічному, начебто краще. Але мені байдуже: саме ця гостра недуга, яку можна вилікувати, тримає мене замкненою вдома іще на кілька тижнів. Хоч топися.Vendredi 2 décembre 1881 Décembre déjà. Je devrais être à l’ouvrage, chercher les étoffes, le grand vase qui figure dans le fond... A quoi bon ces détails, seulement pour me faire pleurer. Et je me sens beaucoup plus forte, je mange, je dors, je suis presque aussi forte que d’habitude. Mais il y a la congestion pulmonaire en bas à gauche. Le côté droit, la chronique est mieux paraît-il. Mais ça m’est indifférent, c’est ce mal aigu qui peut se guérir, qui m’enferme chez moi pour quelques semaines encore. C’est à aller se noyer.
Ах! як це жорстоко з боку Бога; ніколи приниження й родинні смутки — але це мене, сказати б, не зачіпало до самих глибин єства, а потім — величезні надії; я втрачаю голос, перший особистий удар, потім кепсько чую — врешті звикаю, упокорююся, даю собі раду.
Ah ! c’est si cruel à Dieu; jamais les humiliations et les tristesse de famille mais cela ne m’atteignait pour ainsi dire pas, jusqu’au fond de mon être et puis des espérances énormes; je perds ma voix, première attaque personnelle puis j’entends mal enfin je m’y habitue, je m’y résigne, je m’en tire.
Я лишаюся аж до двадцяти трьох, не бачачи світу, позбавлена будь-якої нагоди вийти заміж. Із цим я ще якось мирюся. Ах! раз ти миришся з усім цим — що ж, у тебе відберуть і змогу працювати. Ні студій, ні картини, нічого, та ще й із відставанням на цілу зиму, — а я ж уклала все своє життя в роботу; зрозуміти мене можуть лише ті, хто був на моєму місці.
Je reste jusqu’à vingt-trois sans sans rien voir du monde privée de toute chance de me marier. Je m’en console encore. Ah ! puisque tu t’accomodes de tout cela eh bien on t’ôtera les moyens de travailler. Ni études, ni tableau, plus rien et en retard de tout un hiver, moi qui avais mis toute ma vie dans mon travail, ceux-là seuls qui ont été à ma place peuvent me comprendre.