Понеділок, 21 листопада 1881

У мене ріже перший зуб мудрості, ліворуч унизу.
На другому поверсі будинку № 36 на вулиці Вівʼєн є клуб, і саме в одному з його салонів виставлено етюди й задум панорами Лурда роботи Карʼє-Бельоза, сина скульптора; я спитала, чи не можна їх купити, пан прийшов дуже любʼязний і милий — продати не може, бо все потрібне йому для виконання у великому форматі. Тітка й Брісбен були там, він приходив до нас учора щоб наговорити мені багато улесливих речей... А проте ці лестощі стосувалися саме тих місць, які схвалив Тоні. Та хіба ж у цьому річ!
По Потена послали в середу, він прийшов сьогодні — а тим часом я могла б і сконати. Я добре знала, що він знову відішле мене на Південь, і вже заздалегідь стискала зуби, голос у мене тремтів, а сльози я неабиякими зусиллями заганяю назад. Поїхати на Південь — це здатися. А переслідування моєї родини роблять для мене справою честі лишатися на ногах попри все.
Поїхати — це тріумф усієї цієї погані Музе й майстерні. Вона дуже хвора, її повезли на Південь.
Якби в мене була інша родина, це було б можливо, та ці люди, що... ось уже три дні я говорю про це тітці, кажу їй: ну так, я хвора, але якщо ви хочете добре мене доглядати й не доводити до відчаю, благаю вас, не кричіть про це на всі заставки; для вас у мене гарний вигляд і я на ногах, не розвіюйте цього, що вам із того, дуже часто приховують речі куди серйозніші; це прохання хворої, це крапелька божевілля, якщо хочете; зрештою, не йдіть ні сіло ні впало скрізь нарікати на моє здоровʼя, доглядайте мене, але не розповідайте про це. Це навіть не цікаво; невже ви не розумієте, скільки в цьому для мене сумного, принизливого, болісного!
Гаразд; учора Сент-Аман приходить до нас на обід, і посеред розмови:
— «Та я бачу, у вас чудовий вигляд! А ваша тітка вчора мене налякала! Застаю її в сльозах, і вона каже мені, що у вас гарячка і ви дуже хворі я вже мав кинутися, гадаючи, що дитина хрипить у сусідній кімнаті, аж ні — вийшла, у майстерні».
І це раз. Дзвонять у передпокої, дивитися, хто це, Ґавіні вриваються:
— Як! люба дитино, що це з вами? Ах! Боже мій.
— Та я цілком здорова, зі мною нічого.
Тоді приголомшений погляд подружжя на тітку, що встигла шепнути, ніби я дуже хвора.
Попереджаю вас: мене тут зведуть з розуму. Я не розумію таких шкідливих дурощів. Я аж божеволію з люті, питаючи себе: ну чому, чому, чому ж?
Нащо це робити!

Примітки

Карʼє-Бельоз, «le fils du statuaire»: художник, син скульптора Альбера-Ернеста Карʼє-Бельоза (1824—1887); імовірно, Пʼєр Карʼє-Бельоз (1851—1932), художник панорам. ↩
Пʼєр-Карл Потен (1825—1901), видатний французький лікар і фахівець із серцевих і легеневих хвороб. ↩