Вівторок, 15 листопада 1881

Я зробила поганий етюд у майстерні; Кассаньяк бився на дуелі зі своїм невдалим суперником, паном де Монтебелло, і поранив його. Я анітрохи не хвилювалася, ці дуелі завжди кінчаються подряпинами. Ґамбетта взяв владу¹ — міністр закордонних справ і голова ради міністрів.

Ось новини. Покращення є і в сердечних справах Амелі: Жюліан м'якшає, і все дає підстави сподіватися, що він зрештою дасть себе звабити довгою губою й білячим ротом, утеклим, чи радше відсутнім підборіддям, квадратною щелепою, світлими очима, дещо безволосими щоками із синюватим полиском (пудра й помада), фарбованим волоссям, що плямами зникло на маківці невтомної, підступної й невблаганно закоханої Амелі. Ось уже вісім років вона над цим працює й плете своє любовне павутиння; відмовившись від будь-якої винагороди за портрет Леона Сея, родича її сім'ї, вона випросила хрест² для свого ідеала. Подруга Вільвей була в гостях у Леона Сея, коли Амелі прийшла кинутися йому до ніг і цілувати йому руки, плачучи з радості,

нарешті як серйозний чоловік, і їй уже неможливо думати про інший шлюб. А проте я гадаю, що Магдалена Дельсарт, якій, як і Амелі, добігає тридцяти, але яка чарівна, пасувала б йому куди краще. Та надто після нагороди про це й думати нічого.

Мене це засмучує, це відбирає в мене друга, повірника, помічника. Амелі мене ненавидить, бо була і, можливо, ще й досі ревнує до цієї дружби. Щоразу, коли Жюліан щось у мені схвалював чи чимось захоплювався, вона це копіювала, і, природно, [затерте слово: виходило] бридко й сміховинно, бо в неї немає хисту, а надто немає смаку й елегантності. Одне слово, ненависть, яку я всіма способами намагалася пом'якшити.

А непокоїть мене те, що Жюліан зі шкури пнутиметься, щоб відплатити за її хрест медаллю на наступному Салоні, а оскільки це буде страшенно важко, у нього вже не лишиться духу, щоб проштовхувати бідолашну мене.

Навіть із портретом Леона Сея вона нічого не змогла дістати, дарма що руки явно зробив хтось дуже вправний; я приписую їх старому Робер-Флері¹, бо це не була манера ні сина, ні Жюліана. Що ж до Амелі, ця лиха й нікчемна дівчина не здатна ні на що подібне навіть тепер, коли в неї майже на два роки праці більше.

Отже, красень Родольф докладе всього свого впливу, який чималий, щоб винагородити Амелі за хрест і за її невдачу на минулому Салоні. Ви ж знаєте, що вона не докінчила своєї картини. Цю картину, надіслану в провінцію, купили для музею в Ліллі. Та цього не досить. Вона вже працює над новим твором і мало не виманила в мене Ірму, якій я написала раніше за неї. Це не дуже чесно, але кажу вам — це бридка іспанська душа, яка не має нічого чистого, окрім своєї [затерте слово: не дуже] упертої пристрасті.

Зрештою, ця ненависть, ця торішня картина, яку вона завадила мені добре зробити, а тепер уже й оці сутички через натурницю, до яких небайдужі моя байдужість і моя чесна вдача. Я так відчуваю цю незбагненну ворожість, що знервована й нещасна від її присутності і що, гадаю, заплакала б від зворушення, якби побачила в неї щирий і приязний погляд. Я мало не серджуся, що говорила відверто з Жюліаном, коли подумаю, що він одружиться з цією жахливою дівчиною з такими товстими й бридкими суглобами, які ще дужче підкреслює її кутаста худорба. Вона вже не фарбує волосся, яке стає каштановим; жовте лишилося тільки на кінчиках — невимовна деталь; зрештою, може, й краще, що я все ж заговорила, бо Жюліан припускав бозна-що про мене й Кассаньяка. Та мене ранить

те, що ця жінка з'являється як третя, — я, яка мало не позувала перед Жюліаном зі своїм Кассаньяком; а ще я все сподівалася зберегти цих друзів, Тоні й Жюліана, я уявляла себе на вершині слави, кохану... Тим-то і [затерте слово: Сим-то], а за повірників — двох моїх художників; було в цьому навіть трохи кокетства... Ні, ця історія з Ірмою — знов-таки мусить бути Амелі на моєму шляху; вона досить надокучила мені торік, роблячи ту саму картину, беручи ті самі постаті, словом, мої пози. Тепер це моя натурниця. Учора я привела сюди цю нікчему Ірму, вона мала позувати сьогодні вранці й підвела мене; маю підозру, що це справа рук Амелі. Зрештою...

Я показала задум картини Жюліанові, який його схвалює. Та він уже не викликає в мене довіри, має вигляд продажний, збентежений — зрештою, це я все собі уявляю. Лишається Тоні, але ним я менше опікувалася, і зрештою... побачимо.

Бідолашна Коліньйон померла вже понад двадцять днів тому.

Ми ніколи особливо одна одну не любили, але останнім часом вона була така нещасна, що я співчувала цьому смуткові, хоч і лишаючись байдужою.