❦
Понеділок, 7 листопада 1881
Сила-силенна людей, а ми в третьому ряду, ефекту не вийшло, та ми розмовляємо з Аделіною, яка, за її словами, дивиться на мене як на рідну доньку, а ще, головне, все на світі добре, я занурена в чудове блаженство: Париж, його вишуканість, лагідна погода, бульвари, годинники, пневматична пошта1... З якою насолодою знову це бачиш, як це заспокоює, як знову повертаєшся до самої себе. Благословенні нехай будуть подорожі за те, що дають тобі цю солодкість повернення. І Палата, і голова Бріссон2, і Ґамбетта, простий депутат, незворушний і розкішний на своїй лаві. Розкішний зовні, серйозно, надто сидячи, і тим гірше для тих, хто вважає його негарним. На головуванні в глибині він розпускався, і його торс жалюгідно розповзався, але, сидячи на лаві, схрестивши руки й незворушно слухаючиLundi 7 novembre 1881 Un monde fou et nous sommes au troisième rang, l’effet est manqué mais nous causons avec Adeline qui dit-elle me regarde comme sa propre filie et puis et surtout tout va bien sur la terre, je suis plongée dans un bien-être ravissant, Paris, ses élégances, une température douce, les boulevards, les horloges, pneumatiques... Avec quel plaisir on revoit cela, comme cela repose, comme on entre en possession de soi-même. Bénis soient les voyages pour vous donner ces douceurs de retour. Et la chambre et le président Brisson et Gambetta simple député impassible et superbe à son banc. Superbe au physique, sérieusement, surtout assis, et tant pis pour ceux qui le trouvent laid. Dans le fond présidentiel il se laissait aller et son torse s’épanouissait d’une façon lamentable, mais assis sur son banc, les bras croisés et écoutant impassible les pénibles réponses du gouvernement il est superbe. Une tête d’une puissance formidable et que les jolis hommes sont d’un affreux à côté de cette tête léonine.
А тепер... Чи розповісти вам... Так, чи не так. Він видався мені молодим і таким, що ще довго протримається... Ви знаєте, що це моя турбота. Після Палати ми пішли випити чашку шоколаду, купити книжку, капелюшок — солодкі паризькі прогулянки, які видаються мені божественними після Іспанії, — а коли я зосталася сама в екіпажі, мене охоплює великий страх, що мені заважатиме в роботі саме те, заради чого треба працювати. Тоді геть по-дурному, чи не так, цей чоловік подобається мені понад усяку міру, це наче все зовсім нове, наче це й не тривало пʼять років; бо я можу лічити від першого дня. Тільки мені здається, що тепер я краще ціную і дужче втішаюся виглядом цієї істоти, яку звуть негарною...! Тобто Аделіна вважає його бридким, але вона любить чепурунський штиб. Минуло, мабуть, понад рік, відколи я його бачила... Як на нематеріальну пристрасть... це таки вона. Та щойно в екіпажі, повертаючись додому цими галасливими й чарівними вулицями (о Іспаніє!), я двадцять разів перехрестилася боячись, що це захопить мене всерйоз, — на мить мені здалося, що це має бути справжнє сумʼяття...
Maintenant... Vous parlerai-je... Oui, n’est-ce pas. Il m’a paru jeune et devant durer longtemps encore... Vous savez que c’est ma préoccupation. Après la Chambre nous sommes allées prendre une tasse de chocolat, acheter un livre, un chapeau, douces flâneries parisiennes qui me paraissent divines après l’Espagne et restée seule en voiture il me prend une grande peur que je ne sois troublée dans mon travail par cela même pourquoi il faut travailler. Alors tout bêtement n’est-ce pas cet homme me plaît au delà de toute mesure, c’est comme si c’était tout nouveau, comme si ça ne durait pas cinq ans; car je puis bien compter dès le premier jour. Seulement il me semble que à présent j’apprécie mieux et je jouis d’avantage de la vue de cet être qu’on dit pas beau...! C’est-à-dire Adeline le trouve vilain mais elle aime le genre gommeux. Il y a peut-être plus d’un an que je l’ai vu... Pour une passion immatérielle... C’en est une. Mais tout à l’heure en voiture revenant chez moi par ces rues bruyantes et ravissantes (ô Espagne !) je me suis signée vingt fois de peur que ça me prenne sérieusement, un moment ça m’a paru devoir être un trouble réel...
Я радо любитиму, якщо це любов, але хочу лишатися спокійною.
Je veux bien aimer si c’est aimer mais je veux rester tranquille.
Процес скінчився, на віллу знайшовся покупець за пʼятсот тисяч франків, усе вщухає, я вже нічого не боюся, ніхто мені його не відбере, бо він уже одружений. Лишається тільки працювати, бо все в цьому...
Le procès est fini, la villa trouve acquéreur à cinq cent mille francs, tout se calme, je ne crains plus rien, personne ne me le prendra puisqu’il est déjà marié. Il n’y a plus qu’à travailler car tout est là...
Ця велика істота з її креольською млявістю й дитячими вустами під страшними вусами. Хіба я знаю, чи він вишуканий, чи гарний? Він коханий, він мій, він єдиний, хто мені рівня, мій брат, мій природний супутник, мій суджений коханець. Усі інші, хоч би як я їх обожнювала, завжди будуть мені чужими, а він — це мама, це моє крісло, це моя оселя, це я сама.
Ce grand être avec sa mollesse créole et sa bouche d’enfant sous une moustache terrible. Est-ce que je sais s’il est distingué ou joli ? Il est aimé, il est mien, il est le seul qui soit mon pareil, mon frère, mon compagnon naturel, mon amant prédéstiné. Tous les autres quand même je les adorerais seront toujours des étrangers pour moi et celui-là c’est maman, c’est mon fauteuil, c’est mon intérieur, c’est moi-même.
І я навіть гадаю, що люблю радше небесного брата, ніж чоловіка. Прагнення неймовірної чистоти. Ах! дурепа. Та ні, потрібен був увесь цей час, бо тоді я не була створена, щоб бути його дружиною, я була б нещасна через його нещасну політику... Усе на краще. Ну ж бо, якого лиха мені боятися? Невже фортуна обернеться? Мені здається, ніби я входжу в краще життя.
Et je crois même que c’est un frère célèste plutôt qu’un homme que j’aime. Des aspirations d’une pureté... invraisemblable. Ah ! l’imbécile. Mais non il fallait tout ce temps alors je n’étais pas faite [pour être] sa femme, j’aurais été malheureuse de sa malheureuse politique... Tout est pour le mieux. Voyons quel malheur pourrai-je craindre ? Est-ce que la chance tournerait ? Il me semble entrer dans une vie meilleure.
А ця тварюка й не здогадується... А ще гірше, що говорить про мене як про ту, що його любила? Усі кажуть, що в мене була ця пристрасть. Мерзенний Блан, Антуан, капітан фрегата, так каже. Ах! якби я виявила, що ця кохана істота — міщанин, задоволений своїм родинним життям!.. Я знаю, що він зраджує свою худу кухарку3... Зрештою, хіба не прикро застати його спокійним, зміщанілим, приземленим, що в коханні думає лише про те, щоб мати гарненьких коханок майже зі світу, за помірну ціну щодо почуттів... Словом, на паризький лад... Оце був би небесний брат? Якби йому сказати, що я про це думаю, для нього це була б китайська грамота, а найбільше я боюся знайти в ньому те міщанське нутро, яке доводить мене до відчаю в моїй родині. Зрештою, а раптом, зустрівшись, він несвідомо сплющить усі ці крилаті фантазії?.. Зрештою, а раптом я не знайду себе всю в ньому, як першого дня, коли я його побачила, коли все, що він казав, я хотіла сказати раніше або водночас із ним; коли він влучними словами підсумовував усі мої сплутані думки і коли все, що він казав, я вже думала чи вимріяла? Зрештою, а раптом він зробився непридатний до будь-якого пристосування... Якби я знайшла чужинця замість іншої себе. Поважного пана, заклопотаного своїм переобранням... До речі, його обрали блискуче й оберуть ще двадцять разів; здається, він тримає свій край, як ніхто.
Et cet animal-là ne se doute pas... Et ce qui est pire parle de moi comme d’une qui l’a aimé ? Tout le monde dit que j’ai eu cette passion. L’ignoble Blanc, Antoine, capitaine de frégate le dit. Ah ! si je découvrais que cet être aimé est un bourgeois content de sa vie de famille !... Je sais qu’il trompe sa cuisinière maigre... Enfin n’est-ce pas désolant de le trouver calmé, embourgeoisé, terre à terre et ne pensant en fait d’amour qu’à avoir de jolies maîtresses à peu près du monde dans les prix doux comme sentiment... Enfin à la parisienne... Ce serait ça le frère célèste ? Si on lui disait ce que j’en pense ce serait du chinois et ce que je crains par dessus tout c’est de trouver en lui ce fond bourgeois qui me désespère dans ma famille. Enfin si en nous rencontrant il allait inconsciemment aplatir toutes ces fantaisies ailées ?.. Enfin si je ne me retrouvais pas toute entière dans lui comme le premier jour où je l’ai vu et que tout ce qu’il disait j’avais voulu le dire avant ou en même temps que lui; où il résumait en termes propres toutes mes pensées confuses et où tout ce qu’il disait je l’avais pensé ou rêvé ? Enfin s’il était devenu impropre à toute espèce d’adaptation... Si je retrouvais un étranger au lieu d’un autre moi-même. Un bon monsieur occupé de se faire réélire... A ce propos il a été élu magnifiquement et le sera encore vingt fois, il paraît qu’il tient son pays comme personne.
Зрештою, а раптом я вже нікого не знайду? Чи то через те, що він став надто звичайним, чи що йому до мене байдуже?
Enfin si je ne trouvais plus personne ? Que cela soit parce qu’il serait devenu trop ordinaire ou qu’il ne se soucie pas de moi ?
Мені здається, що неодмінно настане мить, коли він покохає мене до нестями. А якщо ні. Що ж, якщо ні і якщо я боягузка й божевільна, завжди лишиться роль приємної коханки... А втім, це неможливо: якщо він утратив усі ті вишукані почуття, про які я мрію, що ж, ми змусимо його їх віднайти, ми його перетворимо, інакше не можна... Річ у тім, що Жюліан гадає, ніби він щось до мене мав; він не уявляє, що той двадцять разів приходив до нас як чужий і що ніколи ні про що й мови не було... Жюліан уявляв його собі Дон Жуаном, що не проґавив би жодної нагоди... без жодного серйозного він гадає, що все було зовсім інакше, я йому пояснюю, а він не хоче розуміти. Зрештою, наче... Щоправда, за три дні до його одруження він, цей Кассаньяк, добре знав навіть більше, ніж було: він гадав, що я шалено в нього закохана аж до того, що не думаю ні про честолюбство, ні про що розраховувати, і він не вірить, що я рада, що не вийшла за нього, дарма що вважаю його... дуже непоганим. Так, але йдеться не про мене, йдеться про нього. А раптом він мене не покохає? Жюліан уявляє, ніби наша зустріч, коли я стану славетною, розбудить у його серці ревнощі, жаль, лють; та ж він ніколи нічого до мене не мав! Це наче Водзинський став би славетним, а я покохала б його, знову побачивши; чому? Хіба ж мало славетних жінок!.. Хіба це причина?
Il me semble que le moment viendra absolument où il m’aimera à la folie. Et si non. Eh bien si non et si je suis lâche et folle il y aura toujours l’emploi de maîtresse agréable... Et puis c’est impossible, s’il a perdu tous les sentiments exquis que je rêve eh bien nous les lui feront retrouver, nous le transformerons, il le faudra bien... C’est que Julian croit qu’il a eu quelque chose pour moi, il ne se figure pas qu’il est venu vingt fois à la maison en étranger et que jamais il n’y a eu question de rien... Julian se le figurait comme un Don Juan qui ne laisserait échapper aucune occasion... sans qu’il y eut rien de grave il pense que c’était tout autement, je lui explique et il ne veut pas comprendre. Enfin comme si... Il est vrai que trois jours avant son mariage il, lui Cassagnac a bien su plus qu’il n’en était même, il m’a cru folle de lui au point de ne penser ni à l’ambition ni à rien calculer et il ne croit pas que je suis contente de ne pas l’avoir épousé tout en le trouvant... fort bien. Oui mais il ne s’agit pas de moi, il s’agit de lui. S’il allait ne pas m’aimer ? Julian s’imagine que notre rencontre quand je sera célèbre va réveiller dans son cœur des jalousies, des regrets, des rages; mais puisqu’il n’a jamais rien eu pour moi ! C’est comme si Wodzinsky devenait illustre et que je l’aime en le revoyant; pourquoi ? Est-ce qu’il n’y a pas un tas de femmes célèbres !... Est-ce une raison ?
Примітки
Пневматична пошта: паризька мережа труб зі стиснутим повітрям, що доставляла листи між поштовими відділеннями від 1866 до 1984 року. ↩
Анрі Бріссон (1835—1912), голова Палати депутатів у 1881—1885 роках, згодом двічі премʼєр-міністр. ↩
Марі глузує з дружини чоловіка, про якого тут пише, — майже напевно Поля де Кассаньяка, що 27 червня 1878 року одружився з Александриною Акар. Це не Ґамбетта, якого вона щойно бачила в Палаті і який так і не одружився. ↩