Вівторок, 11 жовтня 1881

Мені снилося, що мені пояснюють, що в мене в правій легені; у деякі ділянки повітря не проникає... через що піднімається... але це надто гидко переказувати. Досить того, що я вражена. Ах! я це знаю, бо вже якийсь час відчуваю якесь
нездужання, легку, невловну слабкість... та я вже не така, як раніше, я не почуваюся, як інші; якась знесилююча імла мене огортає — я кажу образно, звісно. Здається, ніби в грудях у мене щось чуже мені, і в мене... та навіщо ці нісенітниці, [затерті слова: побачимо].

Замість того, щоб писати гарне про Іспанію, я... аж жаль бере.

Та, зрештою, я ще бачила тільки Мадрид, який є всього лиш столицею і не має характеру тощо, тощо.

Сьогодні ввечері ми йдемо до опери, але в ложу на сцені, додайте до цього «Вільгельма Телля» та поганих співаків. Про публіку нічого не кажу, бо нічого не бачила. Молодший Поллак супроводжував нас, а старший Поллак прийшов нас провідати; він знає директора й усіх артистів, говорив із ними, а коли підійшов Пандоліні, я сказала йому, що чула його в Парижі, де він чудово співав у «Італійському театрі». Це правда, що він добре співав, та й до того ж він розкішне створіння, справжній Тиціан — невимушеність портрета Франциска I і голова на манір сучасного Дон Карлоса. Я справді гадаю, що цей малий артист у мене закоханий, кажу вам це ні сіло ні впало... Може, я й помиляюся, але навряд... У всякому разі він зі шкури пнеться, щоб нам догодити.

Примітки

«Вільгельм Телль»: грандіозна опера Россіні (1829), вимоглива й рідко добре виконувана; цією постановкою Марі не вражена.
Пандоліні: Агостіно Пандоліні (1836—1916), італійський баритон, помітний в «Опера-Комік» та інших європейських театрах у 1870—1880-х.