нездужання, легку, невловну слабкість... та я вже не така, як раніше, я не почуваюся, як інші; якась знесилююча імла мене огортає — я кажу образно, звісно. Здається, ніби в грудях у мене щось чуже мені, і в мене... та навіщо ці нісенітниці, [затерті слова: побачимо].
Замість того, щоб писати гарне про Іспанію, я... аж жаль бере.
Та, зрештою, я ще бачила тільки Мадрид, який є всього лиш столицею і не має характеру тощо, тощо.
Сьогодні ввечері ми йдемо до опери, але в ложу на сцені, додайте до цього «Вільгельма Телля» та поганих співаків. Про публіку нічого не кажу, бо нічого не бачила. Молодший Поллак супроводжував нас, а старший Поллак прийшов нас провідати; він знає директора й усіх артистів, говорив із ними, а коли підійшов Пандоліні, я сказала йому, що чула його в Парижі, де він чудово співав у «Італійському театрі». Це правда, що він добре співав, та й до того ж він розкішне створіння, справжній Тиціан — невимушеність портрета Франциска I і голова на манір сучасного Дон Карлоса. Я справді гадаю, що цей малий артист у мене закоханий, кажу вам це ні сіло ні впало... Може, я й помиляюся, але навряд... У всякому разі він зі шкури пнеться, щоб нам догодити.
espece de malaise, de legere faiblesse indefinissable... mais je ne suis plus comme avant, je ne me sens pas comme les autres; une sorte de vapeur affaiblissante m'enveloppe, je parle au figure bien entendu. Il semble que j'ai quelque chose d'etranger a moi dans la poitrine, et j'ai... mais a quoi bon ces absurdites, [Mots noircis: on verra bien].